“Важко знайти постійну роботу, але наразі праця подобається й потрібна іншим”: українські мисткині про те, як не полишати творчість у Польщі

Сестри Алла та Галина Хмель приїхали до Польщі у травні 2022 року. Українки були серед майстрів, які представили свої роботи на Українському різдвяному ярмарку рукоділля в Кракові. Там вони продавали картини, ілюстрації, мотанки, корзинки та розписані ложки. 

UAinKrakow.pl розповідає про те, як жінки продовжують займатися справою життя за кордоном, про майстер-класи для поляків та Харків — осередок української культури.

Як потрапили до Польщі

“Зовсім не планували їхати. Так не хотілося залишати Україну”, — розповідає Галина. Після початку повномасштабного вторгнення сестри залишили Харків, який росіяни обстрілювали з 24 лютого, й вирушили до Дніпра. Звідти в пошуках більш безпечного місця попрямували до Закарпаття. 

Поїхати за кордон вирішили тільки тоді, коли зрозуміли, що не можуть знайти роботу за спеціальністю на Заході України. Тим паче у Польщі Аллі та Галині запропонували працю через посередників, які запевняли, що тут багато цікавих вакансій для художників.

“Коли ми приїхали в село Ґловенка, що біля Кросно (Підкарпатське воєводство — авт.), то виявилося, що жінка збирала біженців, яким ніде жити і які не мають роботи. Вона пропонувала нелегальну працю й казала, що нічого страшного, якщо прийде поліція. Але ми відповіли, що як громадяни України не хочемо бути депортовані в будь-яку секунду”, — розповідає Алла. 

Уже в місті Кросно місцеві допомогли сестрам оформити документи та влаштуватися художницями в Регіональному центрі культур прикордоння (РЦКП).

“У них був тільки один художник, і вони зраділи нам, бо роботи багато. У РЦКП відбувається чимало спектаклів, майстер-класів, балетних вистав, хорових концертів. Ми робимо для них масштабні декорації”, — каже жінка.

Житло сестри знайшли через Організацію Misja Klawerianek — живуть у центрі в невеликому гуртожитку разом з десятьма українцями з різних міст. 

“Це маленьке містечко, але дуже затишне. Місцеві доброзичливі”, — підсумовує Алла. 

Про творчість у Польщі й Україні

Алла та Галина працюють у центрі культури вже пів року — на “стажі” за мінімальну оплату. Великі декорації (5х4 метри) сестри почали робити майже одразу, бо влітку в місті проходив Festiwal Produktów Podkarpackich. 

До Кракова жінки їздили три рази, один з яких — на Український різдвяний ярмарок рукоділля, що відбувався 4-5 грудня. Там продавали картини, мотанки, розписані ложки й інші витвори. Купували українські вироби здебільшого поляки. 

Польську мову жінки вивчали три місяці на курсах, що організував один з місцевих фондів у Кросно. Алла розповідає: “Розуміння польської є, а ось розмовляти ще дуже складно. Ми заодно й українську вчимо, бо Харків до повномасштабної війни був здебільшого російськомовним містом. У нас усі друзі, хто там залишився, перейшли на українську”. 

У Харкові жінки мають майстерню в центрі, біля Благовіщенського собору. Сподіваються, що вона вціліє під час війни. 

Сестри здобули освіту в Харківській державній академії дизайну і мистецтв, на фрілансі намалювали ілюстрації до близько 200 книжок місцевих видавництв. Алла та Галина належать до Національної спілки художників України, робили виставки в Будинку художника в Харкові та інших місцях.

Перед повномасштабним вторгненням Алла працювала на заводі “ПівденКабель”: робила каліграфію, великі банери від руки, створювала дизайни на комп’ютері, 3D-моделювання й артоб’єкти.

“Взагалі важко знайти постійну роботу в Польщі. Наразі ми маємо місце, де в нас виходить, а праця подобається й потрібна іншим. Але в центрі культури немає постійного фінансування”, — говорить Алла.

Договір спочатку підписали на п’ять місяців, а тепер на три. Його обіцяють продовжити, але все залежить від наявності коштів.

“Не хочеться йти працювати по 12 годин на завод, бо прагнемо займатися творчістю. Ми тут знайшли де купити фарби, полотна й почали малювати свої роботи”, —  каже Галина.

Усі матеріали дорожчі ніж в Україні. Жінки здебільшого малюють маленькі картини, бо вони краще продаються та їх можна забрати із собою, коли будуть повертатися в Україну. 

“Деякі картини продаємо, деякі подарували, як-от дирекції центру та волонтерам, які нам допомагали. І не тільки картини: я й корзини плету, і розписую ложки”, — додає Галина.

У Кросно сестри брали участь у фестивалі Karpackie Klimaty — експонували свої картини, робили майстер-класи.

Галина в Польщі почала створювати мотанки з тканини, у місті їх продають туристам як сувеніри. Замовникам сподобалася якість.

“Наступного тижня Галя планує майстер-клас для польських дітей у центрі культури. Потрібно розказати як це робити, показати кожен етап. Людям це цікаво”, — з гордістю розповідає Алла.

Галина є авторкою картини “Молитва за Україну”, яка найбільше подобається полякам.

Сестри хочуть організувати виставку на підтримку України, намалювати більше картин, але поки шукають варіанти, де це можна зробити. Якщо ви бажаєте допомогти сестрам в організації виставки, сконтактуйтеся з Аллою в Telegram.

Більше картин можна подивитися тут:

Про українську культуру в Харкові 

“Наша мама була біологинею і займалася сільським господарством, вирощувала гриби. Тато був гірняком. Взагалі ми народилися в Донецьку й усе дитинство там провели. Квартира, де ми жили, розташована біля шахти “Октябрська” — між Пєсками й Донецьким аеропортом, в епіцентрі бойових дій”, — зазначає Алла. 

Сестри приїхали до Харкова вступати до університету й залишилися там. На їхню думку, Харків є найкращим містом для художників і взагалі творчих особистостей. Та й повертатися на малу батьківщину нікуди — коли почалася війна пів будинку розбомбили.

Мама Алли та Галини за національністю росіянка, а батько — українець. 

“У нас ніколи не було потягу до російської культури. Ми вивчали українську культуру, образотворче мистецтво, вишиванки. Це завжди було до душі й ближче нам. Хоч у Харкові й розмовляли російською, українська культура — наша культура без сумнівів”, — говорить Алла.

Мисткині завжди використовували українську символіку й мотиви у своїх працях.

“Історія мистецтв нашої країни дуже багата, сильна, і є натхненням для художників усіх поколінь”, — додає Галина. 

 

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Alla Khmel (@allakhmel20)

Ляльки-мотанки у виконанні Галини

З початку війни у 2014 році жінки збирають гроші на благодійні цілі.

“У Харкові дуже потужний волонтерський рух. У нас були благодійні мистецькі заходи в Обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва. Навіть зараз вони це роблять. Кожен по краплі, і буде наша перемога”, — підсумовує Алла.

Переглянути та замовити робити українок можна на сторінці в Instagram.  

Читайте також: Український різдвяний ярмарок рукоділля: як це було

Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.

Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.

Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.

Текст і титульне фото: Олена Леонова
Фото в тексті надані Аллою та Галиною Хмель

Ця публікація була підготовлена за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю UAinKrakow.pl і його жодним чином не можна вважати таким, що відображає погляди UNHCR. Більше інформації про UNHCR та допомогу, доступну в Польщі: https://help.unhcr.org/poland/uk/