У цей важкий для України час люди з усього світу підтримують українських біженців. Одне з місць, де можна отримати таку допомогу – центр “Живи у Кракові”.
«Люди, які в коридорі – для нас найкраща мотивація»
Юлія є волонтеркою цього центру для біженців. Дівчина розповідає, що тут безкоштовно надають їжу, нічліг та необхідні речі тим, хто тут залишається.
“Нам потрібен час, щоб організувати все краще, бо центр створили дуже швидко, але люди, які в коридорі – це для нас найкраща мотивація”, – каже Юля.
Волонтери працюють з ранку і до пізньої ночі, щоб допомогти кожному, хто цього потребує. Потреб багато, а волонтерів не вистачає.
“Потребуємо ліків і грошей. Люди в ейфорії допомоги, але вона мусить бути контрольована. Наприклад, деякі їдуть на кордон і ні з ким не домовляються, а потім повертаються до нас. Або їздять по всьому Кракову за куртками, а вони за тиждень вже не потрібні, бо прийшла весна. Коли будемо мати гроші, то будемо видавати кожному конкретно на те, що йому треба. Речі, що приносять люди, можуть довго лежати. Отож, ми намагаємося все організувати, щоб допомога була якісною”, – розповідає Юля.
Дівчина ділиться, що не має зараз навіть якихось почуттів чи емоцій, бо за цей час через роботу вона ще не мала хвилини, щоб про це думати.
“Коли снаряд впав біля нашого сховища, то я зрозуміла, що треба втікати”
Деякі з біженців, що перебувають у цьому центрі, також поділилися з нами своїми історіями.
Юлія з Харкова приїхала разом із шестирічним сином Марком. Їй важко стримувати сльози, коли вона розповідає як бомбили місто і яку психологічну травму отримав Марк. Вони їхали понад добу: спочатку до Львова, а потім до Кракова. Вісім годин чекали на кордоні. Юлія каже, що якби не син, то вона б не поїхала, бо вдома залишилися батьки.
Людмила приїхала з донькою та внучкою. Із собою взяли папуг та кота. Від Запоріжжя вони спочатку їхали до Львова, далі до Словенії, і тільки потім знайомі забрали їх до Кракова. Людмила розуміла, що мусить рятувати дітей.
“Як тільки закінчиться війна, ми повернемося і будемо відбудовувати свою країну, але зараз це треба пережити. Ми три ночі спали в бункері. У Каховці залишилася 76-річна мама. Забрати її ми не змогли”, – розповідає жінка.
Коли запитуємо Людмилу про те, як їх зустріли в Польщі, вона починає плакати. “Ніхто поганого слова не сказав. Цим людям я готова цілувати ноги – так сильно вони нам допомогли. Це Божі люди”.
Вікторія приїхала із семирічною донькою Міленою з Києва. Переночували спочатку у Львові, а потім вирушили сюди. Планують поїхати до Берліна, до рідних. Волонтери вже допомогли їм купити квиток, але сьогодні Вікторія з донькою ночуватимуть тут.
“Біля нас падали снаряди, біля нас підірвали школу, і коли снаряд впав біля нашого сховища, то я зрозуміла, що треба втікати”, – згадує Вікторія. Вона розповідає, що її життя зруйноване. Батьки Вікторії та бабуся залишилися в Україні. Жінка навчається в університеті та зараз не може його закінчити. Так само її донька не може ходити до школи.
Вікторія весь час плаче, бо близькі пишуть, що їхнє місто бомблять, чутно сирени та вибухи. Хоч Київ і захищають, але коли збивають ракету, то уламки падають на будинки. Дівчина пояснює, що приїхала сюди тільки через дитину, адже вона не повинна цього бачити.
“Війна – це ненормально! Так не мусить бути, бо ми за мир”.
Вона дуже вдячна волонтерам за те, що вони так сильно допомагають і так добре ставляться до них.
Фото є ілюстративними, героїв репортажу на них не має.
Читайте також: Краків створює нові пункти допомоги для біженців
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фото міста та українців у Кракові – на нашому Instagram-акаунті
Текст: Анастасія Половинка
Фото: Ірина Мироненко