Новий сольний тур комікеси Насті Зухвалої (раніше відома як Настя Дєрская) має назву “Рафінована лють”. У рамках туру стендаперка відвідала найбільші міста Польщі, Німеччини, Чехії, Австрії та Словаччини. Концерт у Кракові вийшов щирий і відважний, із нещадним збиткуванням над російськими окупантами та спробою осмислити власний досвід повномасштабної війни.
У розмові з UAinKrakow.pl Настя Зухвала розповіла, в чому потужність стендапу, чому час лагідної українізації вже минув і як будувати стосунки на відстані, коли чоловік на фронті.
Про те, як прийняли у Польщі й інших країнах
Краків для мене – знайоме місто. Два роки тому була тут із сольним стендапом. Було приємно пройтися місцями, де бувала, і побачити, що вони все ще прекрасні. Також ходила в сувенірний магазин і придбала значок з українським та польським прапорами. Зараз як ніколи відчувається підтримка цих людей, і мені дуже приємно бути в Польщі.
Десь публіка була більш тепла, десь більш стримана, але в Польщі особливо добре вітали. Був чудовий концерт у Варшаві, один з найкращих. Неймовірно тепло приймали у Празі та Відні. Я виступала в ресторані, і публіка прийшла раніше для того, щоб замовити їжу і не їсти під час стендапу. Це дрібниці, але для коміка вони важливі. Було багато теплих слів після кожного виступу.
Про потужність стендапу
Мій стендап працює на консолідацію і нормалізацію того, що ми почуваємо, він діє як роззброєння монстра. А ще допомагає об’єднатися, відчути своїх однодумців. Загалом, стендап виходить за рамки лише гумору і допомагає декларувати цінності. Часто виникають суперечки, чи повинен стендап щось декларувати. На мою думку, мистецтво повинне, інакше яка його мета?
У стендапі також є можливість колективної рефлексії, де ми разом доходимо до якихось усвідомлень. Стендап – це один із кращих жанрів для воєнних реалій, адже він поєднує в собі діалог із публікою і можливість зняти напругу. Ти ніби не відпускаєш контроль проблем, які тебе хвилюють, але й можеш із різних сторін на них подивитися, висміяти, й тоді цей монстр стає не такий страшний.
Про лагідну українізацію і відторгнення всього російського
Уже на даному етапі я вважаю, що часи лагідної українізації минули. Я вражена відсутністю в деяких людей емоційного відторгнення російського,адже немає людини в Україні, яка б не постраждала від цієї війни. Моя ж відмова від російського відбувалася передусім на емоційному рівні, на небажанні себе ідентифікувати з чимось російським. Мені хотілося викреслити травматичне, жахливе, жорстоке.
На жаль, багатьом людям вдалося вживити в голову, що нібито рашизм і росія як політичне явище та її культура – це різні речі. Потрібно, щоб українізації сприяли централізовано. Повинна проводитися просвітницька робота, і не лише силами активістів чи лідерів думок, але й на державному рівні, щоб пояснити, що російська культура є окупаційною і небезпечною. Потрібні ефективні механізми захисту української мови, а також протидія російській.
Про те, чому деякі люди й надалі толерують російське
Моя теорія полягає в тому, що люди, які продовжують толерувати російське, не бажають визнати помилку. Нібито шукають для себе докази того, що вони не помилялися в російських і проросійських діячах, а це досить інфантильна позиція. Треба трошки подорослішати й визнати, що це була помилка. Це неприємно, але як інакше привести до змін?
Діячі з латентною позицією як Слава Комісаренко (білоруський стендап-комік, який раніше виступав на ТНТ – прим.ред.) викликають у мене ще більше скепсису, ніж відкриті рашисти. Другі хоча б набралися сміливості заявити про свою ганебну рашистську позицію. Слава ж хоче підігравати двом таборам, і це виглядає жахливо. Не розумію такої підтримки, чому люди хочуть іти за такими діячами. Проте знаю, що є до нього неоднозначне ставлення навіть серед тих білорусів, які більш свідомі.
Люди не до кінця розуміють, наскільки важливим є питання самоідентифікації і як багато сил дає усвідомлення свого українства, свого коріння, своєї приналежності до великого сміливого народу. Небажання порушувати якісь свої сталі звички – воно того не вартує.
Про Зухвалий Батальйон
Є різні фронти інформаційні війни і є речі, які треба декларувати і просувати. Так з’явився Зухвалий Батальйон (просвітницько-розважальне видання про українську культуру – прим.ред.). Спершу ми створили телеграм-канал, де були різні завдання: блокувати рашистів чи писати пости про інформаційну гігієну. Далі – об’єдналися в повноцінну редколегію. Зухвалий Батальйон – це скоріше спільнота, ніж видання. Хотіла б, щоб це стало простором для однодумців і людей, які хочуть поширювати ідею українства.
Про стосунки на відстані під час війни
Найважливіша внутрішня робота – це захищати себе від впадання в найстрашніші сценарії. Ти примушуєш себе жити тут і зараз. Важливо давати підтримку, бути надійним тилом одне для одного. Наші стосунки завжди будувалися на тому, що ми можемо прийти одне до одного з будь-чим. Перед тим, як мій чоловік (Сергій Ліпко – український стендапер, за яким Настя побралася під час повномасштабної війни – прим.ред.) пішов на фронт, ми багато про це говорили, і я попросила його не захищати мене від правди. Чи може це бути болісним? Так. Але це все одно краще.
Важливо не жити очікуваннями. Я спілкувалася з багатьма дружинами, які знаходяться в подібному стані, і найважчий сценарій, який людина може собі організувати в цих обставинах – стати дружиною військового, яка чекає. Це неймовірне страждання. Дуже важливо продовжувати будувати своє життя, ставити цілі, шукати, в чому ти можеш бути корисна. Цей час ти можеш прожити не так драматично. Знаю, що так часто буває – люди живуть від повідомлення до повідомлення, і це дуже важко.
Переглянути цей допис в Instagram
Про речі, які додають сили
Речей, які викликають радість, стало менше. Але я дійсно шукаю, де брати сили. Посидіти в парку, почитати чи попити каву посеред зелені – ось це класно.
Люди дуже допомагають. Пишаюся своїм оточенням. Якщо вибилась із сил – є ті, хто підставить плече.
З ненависті теж беруться сили. У даних обставинах ненависть – це наш захисний механізм, це здорова реакція на трагедії, які ми бачимо. Теж треба сили, щоб ненавидіти. Питання в тому, що трансформує ця ненависть. Бажано не направляти її на себе і на інших українців, бо вона потрібна для опору.
Про те, куди підуть зібрані з концертів кошти
На даному етапі ми зібрали близько 100 тисяч гривень. Можливо, передамо для 242-го батальйону, де служить Сергій, і купимо коптер. Якщо залишаться ще гроші, то я б хотіла передати в фонд Ліки Help, який допомагає реанімаціям та військовим госпіталям на Сході України. Я знаю цих людей і довіряю їм.
Читайте також: “Коли напише якийсь військовий, що це улюблена пісня його взводу – тоді розумієш, що все робив не дарма”, – лірник Гордій Старух
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.
Спілкувалася: Діана Гвоздь
Фото: Лідія Кожевнікова