Статистика захворювання на COVID-19 за останній рік говорить, що перехворіла на нього така величезна кількість людей, що годі й уявити. Однак для більшості вірус пройшов або непоміченим, або, щонайбільше, з симптомами застуди. Саме цей загальний досвід дає багатьом людям, які ще не перехворіли, необережну впевненість у тому, що нічого страшного з ними не станеться.
Всі ми пройшли через стадії оновлювання статистики раз на годину, а потім раз на добу; стадії розпачу, обурення, пошуку інформації, спроби зрозуміти, що ж насправді відбувається у світі. Проте людська натура завжди шукає найлогічніше і разом з тим найпростіше пояснення для себе усього, що діється навколо і цим задовольняється, маючи можливість далі існувати, не вдаючись до паніки. Хтось розставляє пріоритети і знаходить умовних винних, хтось біжить допомагати тим, хто потребує, інші шукають способу захистити себе, ще хтось — просто спостерігає і намагається пристосуватися якось до умов, що увесь час змінюються.
Я була з тих останніх. Ми з чоловіком маємо чотирьох дітей, основний контакт поза домом — це родина чоловікової сестри та свекрів. Всі думали над тим, як правильно обмежити контакти, щоб уберегти всю сім’ю. Бо навіть якщо звузити коло спілкування до родини, то у кожного є робота, а крім того — школа. Чесно, мені було лячно відправляти дітей до школи у вересні, бо, згідно з інформацією в усіх новинах, це було небезпечно, але освіту ж ніхто не скасовував!
Спершу ми перестали їздити з дітьми навіть до бабусі: а раптом що! Якщо треба було щось передати, то залишали клунки під дверима і дзвонили, а бабці махали у вікно. Сумно це все, але куди ж дінешся.
Керівництво на роботі у чоловіка зобов`язало всіх, у кого є діти, працювати з дому — до офісу приходити не можна. Я тим часом також працювала вдома й подекуди їздила на фотозйомки та репортажі. Закупи на усю родину ми робили вночі в цілодобовому супермаркеті, щоб і черг не було, і контактувати з якомога меншою кількістю осіб.
І наче можна було б досить довго в такому режимі існувати, але статистика захворювань, яка повзла вгору, не додавала впевненості. Почали з`являтися хворі серед найдальших і найближчих знайомих. І, як грім серед неба, захворіла мама в класі сина, потім ще одна, потім звістки про когось із батьків у шпиталі. Класи й школу не поспішали закривати. Самовільно забрати зі школи дітей не можна, адже немає підстави. Ми зважили ризики й сказали дітям, що на навчання поки вони не підуть: завдання зробимо вдома, за оцінки не переживайте. Сіла написати в електронний шкільний щоденник, що підозрюю у дитини застуду, тому про всяк випадок в ці буремні часи потримаю усю четвірку вдома. Школа поставилася до цього з розумінням.
За тиждень я сама мала всі описані ознаки вірусу, про які вже було читано-перечитано. Ще за кілька днів зліг і чоловік. Перший дзвінок на гарячу лінію та в лікарню за приватним полісом дають цікаву відповідь: зверніться до родинного лікаря, з яким у вас є умова, і отримайте скерування на тест. Я не дарма на початку пишу про необережну впевненість у тому, що нічого поганого не буде. Бо виявилось, що ми були зовсім не готові до того, що взагалі захворіємо:
у нас не було родинного лікаря!
— Якщо немає родинного лікаря, то підпишіть в з ним умову та домовтеся на візит.
— А як скласти умову, якщо з підозрою на COVID-19 не можна приходити до приймальні?
— Скласти умову через портал, – спокійно відповідають на гарячій лінії.
Ну, ми й складали. Спочатку до лікаря із хорошими відгуками й рейтингом, потім до іншого, потім до будь-якого, а результат був той самий: через добу після запиту приходила відповідь від поліклініки: «Вибачте, у цього лікаря закінчився ліміт пацієнтів, спробуйте до іншого». Так минув тиждень, на гарячій лінії спокійно відповідали, що без скерування від лікаря тест нам не зроблять, а якщо будуть симптоми задухи чи будь-який інший критичний стан, треба викликати швидку.
Ну, не можуть на гарячій лінії сказати, що треба прийти до поліклініки вже здоровим і там записатися особисто, бо там є інформація, у якого лікаря є вільні місця. Це вже ми дізналися потім. Отже, якщо ще не маєте родинного лікаря, не зволікайте з умовою.
https://uainkrakow.pl/zapys-do-simeinoho-likaria-v-polshchi-potribna-informatsiia
Так ми й хворіли: нікуди не виходили, замовляли доставку продуктів, дозволяли дітям дивитися мультики та серіали й по черзі вилазили з ліжок, щоб щось приготувати. Так, це було набагато гірше, ніж найскладніший грип за усе наше життя. Особливо дошкуляла відсутність температури зі станом, ніби маєш усі 39℃ і пищання пульсоксиметра (це той портативний пристрій, що вимірює сатурацію — рівень кисню в крові та пульс). Лежиш із ним, вдивляєшся в цифри і думаєш: «Хоч би 95%, ну хай навіть 93%, не падай нижче, не падай». Знайома лікарка попередила, що це зовсім не жарти і якщо сатурація буде 90% і нижче, то бігом дзвонити у швидку, бо лік йтиме на хвилини.
Велике щастя, що обійшлося без госпіталю, бо безпечно допомогти було б просто нікому. З власного досвіду тепер щиро раджу усім бути обережнішими до себе, рідних і людей навколо. Не бажаю нікому захворіти, навіть на оцю «легку форму», бо неприємні наслідки на здоров`ї й далі відчуваються навіть після трьох місяців від хвороби.
Бажаю міцного здоров`я нашим читачам, хай усе це нарешті закінчиться й ми знову будемо тішитися живим, справжнім спілкуванням. Обіцяю зняти про це багато чудових репортажів.
З повагою, фотограф UAinKrakow,
Oльга Коломоєць
https://uainkrakow.pl/e-wizyta-shcho-proponuie-polska-telemedytsyna-i-yak-skorystatys-dystantsiinym-vizytom/?fbclid=IwAR0mJyHWU26CvRCN_WoPx4KZ-LRqZTsL3w2ujswo32sYKd0p0YC-vryTetY
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фото міста та українців у Кракові – на нашому Instagram-акаунті за посиланням.
Титульне фото: ілюстрація, freepik
