15 грудня в краківському Центрі документації мистецтва Тадеуша Кантора “Крікотека” відбулася конференція “Солідарна культура”.
UAinKrakow.pl розповідає, на які теми дискутували представники культурних інституцій і фондів та спеціалісти мистецької сфери Польщі та України, чому неможливо до кінця збагнути воєнний досвід українців і як російська культура стала елементом війни.
“Хочемо цього чи ні, ми повинні знати одне про одного”: відкриття конференції
Директорка Малопольського Інституту культури в Кракові та модераторка заходу Йоанна Орлік о 10:00 привітала присутніх:
“На захід зареєструвалися 160 осіб, а значить, що інтерес до теми великий. Через погодні умови, можливо, не всі змогли дістатися до місця. Маю надію, що сьогодні протягом дня ми будемо працювати в партнерстві, щоб почути голоси поляків та українців і задовольнити потреби так, щоб нам було добре одне з одним“.
Генеральний консул України в Кракові Вячеслав Войнаровський вкотре подякував полякам за підтримку, зокрема, на культурному фронті. Бо “в цій ситуації культура є не менш важливою. Упродовж останніх років як інструменти війни використовували інформацію, газ, електропостачання, релігію, культуру”.
Генконсул також пригадав про важливі культурні події, які сталися цьогоріч у Кракові:
- відкриття Скверу Вільної України біля консульства країни-агресорки;
- масштабний Марш Свободи на День Незалежності України;
- перейменування кругового перехрестя на честь гетьмана Сагайдачного тощо.
Вячеслав Войнаровський у своїй промові торкнувся й “болісної теми” — змішування української, російської та білоруської культур:
“Наразі ворог використовує наративи так званих “хороших росіян” і “хороших білорусів”. Нагадую, що Білорусь, як і росія, підтримує війну. До мого дому, де живуть батьки, летять ракети саме з Білорусі. Це неприпустимо, коли мене як представника українського консульства росіяни чи білоруси намагаються запросити на події. Вони хочуть показати, що існує “велика російська, білоруська культура”, і не треба звертати увагу на ту війну — наче культура є поза політикою. Ні, це також є елементом війни проти України”.
Також його обурило цьогорічне рішення Нобелівського комітету нагородити українців, росіян і білорусів: “Я вважаю, що повинні були нагородити польський народ за ті фантастичні речі, які вони зробили для українців”.
Далі з промовою “Чи знаємо ми одне одного? Культура й культурні відносини заради спільної безпеки” на сцені виступив генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко.
Він озвучив такі головні тези:
- 24 лютого світ прокинувся з усвідомленням того, що Україна взагалі існує. Війна стала великою трагедією, але й моментом відкриття для всього світу, шансом набути власний голос — говорити своїми словами, а не тими, що для нас придумав хтось інший.
- Не варто думати, що Україну стали розуміти. Про неї вже знають, але Україну все ще не розуміють. І для української культурної дипломатії це великий виклик.
- Нам справді важко пояснити, чому ми готові на такі випробування заради свободи. Іноземців часто вражають побутові факти: що з Києва неможливо полетіти в іншу країну, що жінки народжують в бомбосховищах, а люди живуть без світла й опалення. Вони не розуміють, що для нас скласти зброю та перестати воювати — це погодитись на окупацію.
- Скільки б ми не говорили про цю війну та не обмінювалися досвідом, наш досвід залишиться не до кінця пізнанним. Бо те, через що зараз проходить Україна, не передати ні через розмови, ні через мистецтво. Я називаю цей досвід “травмою невимовності”. Попри велику кількість союзників ми, так чи інакше, залишимося переживати цю трагедію на самоті — як грузини, боснійці, сирійці, афганці й чеченці.
- Українці мають пізнавати світ навколо себе, а не замикатись у своїй травмі. Бо для людей, які переживають біду, притаманно говорити лише про свої переживання й очікувати, щоб люди довкола співчували й розуміли. Але для України важливо – вміти говорити й слухати інших.
- Хочемо ми цього чи ні, але українці та поляки повинні знати одне про одного.
Дискусії про культурні події для українців та комунікацію, що травмує
Об 11:30 розпочалася дискусійна панель. У ній взяли участь Януш Муха — професор Гірничо-металургійної академії в Кракові (AGH) та Університету в Білостоці, Аґата Вонсовська-Павлік — директорка Міжнародного центру культури в Кракові, Надія Мороз-Ольшанська — співзасновниця Фонду масових видовищ (долучилася онлайн), Домініка Кавалерович — директорка Вроцлавського інституту культури й Іван Кислощук — головний редактор порталу UAinKrakow.pl.
Доповідачі говорили про досвід комунікації поляків та українців, організовані в Кракові та Вроцлаві заходи, а також про те, як залучити українців до польських культурних подій.
Іван Кислощук як представник української громади поділився результатами дослідження щодо мови, якій надають перевагу у сфері культури. Так українці не проти польської мови й хотіли б більше звернень українською. Водночас 35% біженців відповіли, що російська асоціюється зі смертю й агресією, а 20% респондентів вважають, що ця мова насаджена штучно й викликає негативні асоціації.
Для представників польських інституцій дані щодо російської мови стали відкриттям, і вони продовжили обговорювати це вже в тематичних групах.
Про ідентичність, дітей біженців та стереотипи: важливі тези тематичних груп
Близько 14:00, після обідньої перерви, учасники конференції повернулися до зали, яку вже розділили на декілька зон. У групах за участі польських та українських експертів можна було подискутувати на п’ять різних тем.
У першій групі Іван Кислощук та заступник директорки Малопольського Інституту культури в Кракові Томаш Влодарський говорили з учасниками про культурні події, які українці бажають відвідувати в Польщі. На їхню думку, саме українці повинні вирішувати, що це будуть за події. Також тут пропонували робити акцент не на асиміляції, а саме на інтеграції в польське суспільство.
Психологиня та психотерапевтка Лілія Андрєєва та координаторка освітніх проєктів Катажина Дзіґанська в другій групі ділилися досвідом щодо психологічної допомоги українцям. Зокрема, Лілія радила не намагатися бути психологом для інших, бо українцям, які бачили війну, все одно знадобиться професійна допомога.
Також важливою є психологічна підтримка дітей, які можуть “заморожувати” свої емоції та не відкриватися дорослим. На думку спеціалістки, у такій ситуації важливо щиро цікавитися внутрішнім світом дитини.
Голова фонду “Інститут Польща-Україна” Ольга Менько та керівничка групи реклами й маркетингу в Малопольському інституті культури в Кракові Марта Хланда говорили про спільне інформування дво- і мультикультурної аудиторії про події.
Зокрема, експертки торкнулися теми ідентичності, адже мігранти з України, які мешкають у Польщі, зазвичай мають змішані відчуття: під час поїздок додому вони мають іншу поведінку й сприйняття світу, але й у Польщі не почуваються “своїми”, бо є носіями української культури.
Тому іноді захисною реакцією українців у Польщі є заховатися, відгородитися від культури іншої країни. Часто українці збираються виключно на заходи, пов’язані з Україною, і їм потрібно давати цю можливість.
Викладачка Ягеллонського університету Галина Чуба та співробітник Малопольського Інституту культури в Кракові Пьотр Кнась обговорювали польсько-українські кліше та стереотипи.
“Часто ми думаємо, що людина, яка сидить навпроти нас, має однаковий з нами досвід, але це не так”, — сказав Пьотр.
У групі дійшли висновку, що важливим є діалог — люди мають сідати за стіл з одними думками одне про одного, а вставати вже зовсім з іншими. Почати можна хоча б із розуміння традицій (наприклад, як у їхніх сім’ях готувалися до Різдва).
Засновниця фонду “Єдність” Олена Постольник і дипломат Томаш Адамський торкнулися теми адаптації дітей та молоді з України в Польщі. У групі говорили про те, що в Польщі бракує інтеграційних подій саме для підлітків з України, де б вони могли спілкуватися з однолітками.
Також дискутували щодо відмінностей у польській та українських шкільних системах і страху дітей отримати погану оцінку, на що теж впливає незнання мови та адаптація в новій школі.
“Проблема з адаптацією українських дітей велика й вимагає системного вирішення”, — зауважила Олена Пастольник і нагадала, що на молодь треба звернути особливу увагу, бо вони є майбутнім польсько-українського суспільства.
Підсумки й офіційне закриття конференції
Після завершення дискусій представники кожної з груп зробили записи, яку дадуть змогу знайти нові рішення для польсько-українських культурних відносин.
Близько 16:00, коли усі присутні зібрались у велике коло, Йоанна Орлік натхненно підсумувала:
“Це був дуже інтенсивний день. Маю надію, що розмови триватимуть і продовжуватимуться, а діалог буде щоденним та справжнім”.
Після конференції для всіх охочих відбулася екскурсія по тимчасовій виставці під назвою “Особистe. Театральні костюми Кантора”, а о 19:00 зіграли концерт “Сергій Жадан і друзі”.
Читайте також: Європарламент визнав Голодомор геноцидом українського народу
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.
Текст і фото: Лєна Леонова