Лише в одну ніч кожного року в Кракові вишиковуються довжелезні черги по всьому місту. За ними без усіляких Google-карт можна визначити, де знаходяться музеї. 13 травня у Кракові відбулася саме ця подія – “Ніч музеїв”.
Журналістка UAinKrakow.pl Лєна Леонова відвідала захід у Міжнародному центрі культури, присвячений українській літературі – “Читаємо вголос. Від Андруховича до Забужко”. Гостею вечора стала українська письменниця Вікторія Амеліна. Розповідаємо, як відбувалася подія.
Синьо-жовта атмосфера
На заході були присутні переважно поляки, які читають книжки сучасних українських авторів або хотіли б дізнатися про них більше. Україністка, літературознавиця, професорка Інституту славістики Польської академії наук Катажина Котинська затишно влаштувалася з мікрофоном на підлозі серед українських книжок. Гості також зручно вмощувалися на м’яких подушках і, затамувавши подих, слухали.
Поряд з Катажиною лежали книги “Лексикон інтимних міст” Юрія Андруховича, “Фелікс Австрія” Софії Андрухович, “Депеш Мод” Сергія Жадана, “Планета Полин” Оксани Забужко та інші. Спікерка гортала їх одну за одною та обговорювала авторів і твори з гостями.
На книзі Забужко “Музей покинутих секретів” Катажина зупинилася трошки довше та висловила думку, що герой Адріан гарно описаний авторкою: надзвичайно симпатичний і цікавий, він є бажаним партнером для героїні твору, Дарини, журналістки й інтелектуалки, яка має мільйон інтересів. За освітою Адріан фізик, але через те, що радянська наука занепала, герой не хотів голодувати в лабораторіях та шукав собі більш цікаве заняття. Так і став антикваром, торгував старими речами, чи іншими словами — продавав історію. Але головні герої намагаються дізнатися й про свою історію, минуле і давно померлих родичів.
На думку Катажини, Забужко пише нестандартно. Є багато письменників, які не знають, що було до того, як відбулася їхня історія. Забужко ж почне свою 100 років тому, дійде до наших днів, подивиться в майбутнє, облетить навколо Місяця, зачепить Марс і елегантно повернеться до вихідної точки.
Майже всю зустріч Катажина говорила польською. Інколи читала пряму мову героя у творах українською. Слова з польським акцентом звучали по-іншому, але не менш солов’їно. Кожен українець скаже: коли іноземці читають українською — це прекрасно.
Про переклади книг з української на польську Катажина зауважила, що наша мова різноманітна, а її діалекти дуже відрізняються. Окрім того, багато письменників раніше писали з русизмами або й зовсім російською, але після 2014 року перейшли на українську.
На питання гостей, якого автора найскладніше перекладати, Катажина згадала Леся Подерв’янського: “Він грає з мовою так, що ще не дочекався свого тлумачення”.
Дім поміщається до кишені
Спеціальним гостем зустрічі стала українська письменниця Вікторія Амеліна, яка доєдналася до читань трохи пізніше. Вона відома такими романами як “Листопадовий синдром, або Homo Compatiens” та “Дім для Дома”.
Катажина представила Вікторію та розказала про її волонтерську діяльність у період війни. Після цього Вікторія прочитала українською власний вірш “Історія про повернення” та зізналася, що на публіці це робить вперше:
Коли Міра виходила з дому, взяла намистину з шкатулки,
Коли Тім виходив з міста, підняв камінчик на вулиці,
Коли Ярка лишала сад, взяла кісточку абрикоси,
Коли Віра виходила з дому, то не взяла нічого.
“Скоро я повернусь”, – сказала
і нічогісінько не взяла…
Після читання у залі запанувало пронизливе мовчання. Гості вдумувалися в ці слова.
Від глибокого вірша спікерки перейшли до обговорення не менш глибокого твору — книги “Дім для Дома” 2017 року. І хоч історія може здаватись неактуальною зараз, але Вікторія зазначає: вона про ідентичність.
Герої роману — радянські люди, “а радянські дорівнює порожні”, – каже авторка. Вони намагаються заповнити цю порожнечу в собі та своєму домі речами, сукенками та іншим.
Якщо історії з книги й вірша порівнювати, то у вірші діти не відмовляються від своїх маленьких речей, і їм вистачає цієї ідентичності. Полковник – головний герой “Дім для Дома” – українець і носій української травми Голодомору. Але його дружина не знає, ким вона є, їй ніхто не розповів про її походження.
Висновок полягає в тому, що люди, які походять з Радянського союзу, готові прийняти будь-яку ідентичність, аби вижити. Їх навчили змінювати власні біографії. Це те, що робить полковник у книжці, коли викреслює свою сестру і Голодомор.
“Треба не ховати минуле, а переосмислювати його”, — каже Вікторія фразу, яка наче поєднує всіх авторів сьогоднішнього вечора. І кожен в цьому залі знає, яким жахливим може бути теперішнє, коли минуле неосмислене.
Читайте також: Сергія Жадана визнано людиною року за версією видання Gazeta Wyborcza
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.
Автор: Лєна Леонова
Фото: Лідія Кожевнікова