«5 років тому, пригадується, всі сиділи, як на голках. Спочатку українці Кракова, як і решта українців по цілому світі, пильно спостерігали за процесом підписання Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом», – розповідає для UAinKrakow.pl Петро Кочерган, один із активних учасників Євромайдану у Кракові.
Люди, які протягом довгого часу жили в Європі, як ніхто інший розуміли цінність цього документу і його впливу на майбутнє держави. Проте екс-президент Янукович вважав інакше та відмовляючись від зближення з Європою змінив вектор в напрямку Росії.
21 листопада 2013 року був днем, який я провів не виходячи з інтернету та новинних сайтів, інформація появлялась та змінювалась щохвилини і важко було передбачити, що відбудеться через годину. Ввечері вже кожен знав, що на Майдані почали збиратись люди, через короткий пост у Фейсбуці сотні киян вийшли виразити протест в стосунку до кроків Януковича. Ввечері того самого дня я отримав повідомлення і фото від своєї сестри Юлі, що вона на майдані і відчуває атмосферу 2004-го року, а значить, протест буде тривати. Загалом ціла стрічка була наповнена фотографіями друзів з Києва, які масово збирались на Майдані.
Кожен розумів, що відбувається, та хотів долучитись до протесту
У той самий час у Кракові було все спокійно, та кожен розумів, що відбувається, і хотів долучитись до протесту. Ідея організації протестного маршу почала виникати у багатьох людей одночасно, але у зв’язку з польським законодавством ми не могли проводити організовану масову акцію без її реєстрації.
Виходом було організувати “спонтанічний протест” так як він не вимагав ніяких дозволів, що і було зроблено за два дні після протесту на Майдані. Пам’ятаю хлопчину Андрія, який маючи контакти з українським студентством (я в той час був лише учнем польського ліцею) зумів змобілізувати більше 150 осіб.
Я з моїм молодшим братом Миколою зібрали ще близько 50-70 людей, пишучи до них приватні повідомлення, багато з них були молодими поляками – нашими друзями.
Ідучи в напрямку пам’ятника Міцкевичу, ми не знали, чого очікувати, скільки людей прийде
Ідучи в напрямку пам’ятника Міцкевичу, ми не знали, чого очікувати, скільки людей прийде, та були дуже здивовані коли ціла площа біля Суконних рядів була синьо-жовтою. У зв’язку з тим, що у Кракові (на відміну від Варшави) від початку і до самого кінця не було одного лідера чи організації, яка координувала б дії маніфестантів, наші дії були досить інтуїтивними та підтримані широким загалом.
Так було і 23 листопада 2013, декілька коротких промов про те, чому ми зібрались і чому це важливо, а потім марш до Українського Консульства в районі Ронда Могільського. Люди весь час співали українські пісні, знайомились та жартували. По дорозі до Консульства нам махали прості перехожі, висловлювали слова підтримки та часом доєднувались до нашої колони.
Це дало нам змогу достукатися до інших українців Кракова та водночас пояснити полякам, що діється в Україні
Прийшовши до невеличкої ділянки перед українською дипустановою, там на нас вже чекали польські журналісти та поліція. І одним, і іншим було цікаво, хто ми і що ми робимо, та ніхто не був в стані дати їм ім’я організатора, бо його не було.
Так чи інакше, медійне охоплення нашої «авантюри» було досить велике і це дало нам змогу достукатися до інших українців Кракова та водночас пояснити полякам, що діється в Україні.
Під проєпропейські гасла до нас вийшов консул, який сказав, що ніякого впливу не має та передасть інформацію в Київ, та ми розчаровані не були, як мінімум ми побачили, що маємо силу мобілізації та спільні ідеї і цінності, які готові відстоювати.
Під кінець протесту було прийнято рішення про наступну дату та місце протесту. За таким механізмом Краківський Майдан і профункціонував весь період Революції Гідності та був в стані збирати від 200 і до 1000 людей за допомогою «сарафонного радіо». Далі в грудні було як мінімум 5 протестів (деякі з них під російським консульством) та ще більше у січні та лютому. Багато краківських згодом поїхали у Київ і вже звідти брали участь в створенні нової країни.
Ми мали 3 головні мотиви до виходу на вулиці та сигналізацію своїх поглядів
По-перше, в нас була сильна глибока потреба виразити свої думки та переконання стосовно цілої ситуації.
По-друге, маючи багато друзів в той самий час на Майдані в Києві, ми прагнули бути солідарними з ними. Навіть якщо нас ділили сотні кілометрів, було важливо показати підтримку їхніх дій із кожного куточка на світі.
По-третє, ми мобілізували Польщу і польський уряд до активної участі і лідерства на міжнародній арені в підтримці протестувальнимків.
З часом так і сталося: Польща не тільки лобіювала та представляла інтереси українського народу в органах ЄС, але і долучалась до вирішення проблем всередині України. Багато поляків брало участь в наших протестах, багато поїхало на Майдан, а ті, що не могли, – допомагали по-іншому, хтось грошима, хтось речима, хтось словами підтримки. Ми дуже цінували нашу співпрацю, а я особисто вважаю, що саме Майдан став тим моментом, коли можна було побачити справжню дружню підтримку сусідньої держави та її відданість у допомозі Україні.
Петро Кочерган
Тексти, опубліковані у рубриці «публіцистика» є приватю думкою авторів. Хочете поділитися своїми роздумами чи виразити свою точку зоро щодо певних тем на нашому порталі? Напишіть на redakcja@uainkrakow.pl.