Надія Мороз-Ольшанська – співзасновниця та директор Міжнародного фестивалю українського театру «Схід-Захід», що вже шостий рік проводитиметься у Кракові, під цьогорічним гаслом «На початку був ТЕАТР». Надія – полтавка, за основною освітою вона режисер масових видовищ. Під час навчання в Україні вела свою театральну студію, у Кракові організувала фестиваль та створила Фундацію Масових Видовищ.
Якщо «На початку був ТЕАТР», то як у Вас виникла ідея проведення фестивалю театрів?
Разом із моєю подругою Марією Макаренко ми вирішили «привезти» до Кракова театральні колективи, з якими співпрацювали в Україні – я була режисером, а Марія – акторкою. Я хотіла повернутись до творчості, тож на другому році навчання у Кракові під час одного із заходів, про який мала написати статтю, познайомилася з директором Центру молоді ім. Хенрика Йордана – Бартломеєм Коцуркем. Він сказав, щоб ми приходили, якщо в нас буде якась творча ідея. А ми довго не думали і вирішили, що треба організувати фестиваль українських театрів.
Пам’ятаєте, як відбувалась організація першого фестивалю?
Ми запропонували приїхати до Кракова із виставами чотирьом театрам і поставили собі за супер-мету організувати фестиваль на три місяці. Учасники повинні були оплатити лише приїзд. Звісно, виявилось, що все не так просто, адже інституційно ми існували тільки як Надія Мороз-Ольшанська і Марія Макаренко та не мали жодного фінансування, окрім підтримки Центру молоді. Нам вдалося зв’язатись тільки з Гірничо-Металургійною Академією, вони покрили харчування для учасників, що було дуже важливо. Також місто виділило нічліг для колективів. Фестиваль таки відбувся. Тоді було всього чотири театральні вистави та виставка дитячих картин і все це було присвячено 200-річчю з Дня народження Тараса Шевченка.
Що змінювалось з наступними роками?
Другому фестивалю був наданий статус міжнародного, приїхав український колектив із Латвії, з Варшави. Тоді наймолодшому учаснику було 6 років, а найстаршому більше 80-ти. Було менше професійних театральних колективів, в основному тільки аматори. З третього вже була створена програма як для професійних театрів, так і для аматорів. Ну і звісно з кожним роком ставало все більше патронатів та підтримки з боку державних установ. Кожен фестиваль має своє мотто, цього року – «На початку був ТЕАТР».
Звісно, підготуватись до такого заходу самому неможливо. Розкажіть про свою команду.
Сама команда набиралась досить цікаво. Це знайомі, що допомагали в різних ситуаціях і вирішили стати координаторами, волонтери, яким настільки сподобалось, що вони захотіли продовжити співпрацю. Більша частина команди сформувалась після четвертого фестивалю. Зараз це Якуб Матушевський, Ганна Слюсар, Яна Божук, Олександр та Микола Ганюшкіні, Марія Шуляр, Віталій Якубовський, Руслана Павлюк та Олена Ольшанська.
Кожен із них вносить свою лепту в організацію фестивалю?
Теоретично, кожна людина відповідає за якусь конкретну справу, але на практиці ці обов’язки переплітаються і ми всі одне одному допомагаємо. Треба знайти сцену для вистав, окремо співпрацювати з професійними, а окремо з аматорськими театрами, зайнятися рекламою і так далі. В якийсь момент підготовки ми набираємо волонтерів, які також виконують багато роботи і які є опікунами театральних колективів. Дуже важливо, аби в Польщі вони весь час контактували з людиною, яка допоможе абсолютно з усім: від поселення до самого виступу.
Як Вам вдалося залучити таку кількість партнерів?
Свого часу ми написали листи директорам мало не всіх вищих навчальних закладів Кракова з проханням нас підтримати. І вони підтримували, хто чим зміг: хто гаджетами, хто сценою, хто рекламою серед студентів, хто невеликою сумою грошей. Скажімо, 300 злотих – це дуже мало грошей, як на такий фестиваль, але інколи вони багато вирішують. Наприклад, якщо театру не вистачає, аби заплатити за внесок. Найважливіше, що університети долучаються з року в рік й допомагають нам. Звісно, доводилось й отримувати таку відповідь: «Ви молодці, але ми вам нічим допомогти не можемо».
Хто підтримуватиме Вас цього року?
Крім тих, хто з року в рік долучається до організації фестивалю театрів, цього року патронатом буде Посольство Вірменії та Почесний консул Фінляндії – театральні колективи з їхніх країн також братимуть участь у фестивалі.
Які форс-мажорні ситуації трапляються на шляху до проведення такого заходу?
Минулого року колектив з Полтави стояв 20 годин у черзі на кордоні. Уявіть, скільки часу вони ще їхали з самої Полтави. Раніше не завжди вдавалось отримувати візи вчасно. Одного разу довелось телефонувати в Міністерство закордонних справ, коли була стрілянина у консульстві Польщі в Луцьку і два колективи не встигли забрати звідти візи.
Де відбувається церемонія відкриття фестивалю?
Минулі роки офіційна церемонія проводилася в Театрі Баґатела, перед цим була в головній аудиторії Академії Ігнатіанум, а цього року в Театрі Гротеска.
Розкажіть, чим Ви займаєтесь впродовж цього найбільш очікуваного тижня?
В мене починається суровий фестивальний графік: між виставами маю час тільки на те, аби вирішити абсолютно всі питання та проблеми, що можуть виникнути. Як директор, я обов’язково присутня на всіх виставах, бо мені дуже важливо бачити, що вони вдаються, що глядачі задоволені. Так проходить увесь фестивальний тиждень – в постійному русі. Іноді я спала й по дві-три години на добу. В суботу проводиться нарада журі, в неділю нагородження, а в понеділок я нарешті можу видихнути.
У театральних залах – «аншлаг»?
Так, вони завжди переповнені глядачами, поважними гостями, організаторами, учасниками, волонтерами, журналістами. На всіх учасників ніколи не вистачає місць, траплялось й таке, що я сиділа на бильці крісла. Це зовсім не проблема, адже для мене такий успіх надзвичайно важливий.
Що нового буде на цьогорічному фестивалі?
Родзинкою будуть відомі артисти з України та Польщі в журі: Римма Зюбіна (ред. українська актриса, лауреат багатьох міжнародних театральних премій), Павло Ар’є (ред. культовий українсько-німецький драматург), лауреат тогорічного гран-прі фестивалю, режисер і керівник Народного аматорського театру «Дзеркало», головний режисер Хмельницького обласного українського музично-драматичного театру ім. Михайла Старицького Дмитро Гусаков, солістка Сілезької опери Світлана Калініченко та режисер із Кракова, його ім’я поки що залишається в таємниці. Інтригуємо.
Також цього року вперше будуть покази українських фільмів перед фестивалем. Поки що маємо підтвердження на показ двох: «Шляхетні волоцюги» та мультфільму «Микита Кожум’яка». Чекаємо на дозвіл інших.
А чому Вас не буде в журі?
Я бачу цей фестиваль з зовсім іншої перспективи, а не такою, як його бачить журі. Бо, як кажуть поляки, я знаю «все від кухні», яка була перед виступом. Це не добре й не погано – це звичайний робочий момент. Після кожної вистави я нагороджую усі колективи дипломом лауреата фестивалю, але рішення приймають журі.
З яких країн будуть учасники, крім України та Польщі?
Український театр з Фінляндії, з Вірменії – Державний театр ляльок з Єревана, та з Німеччини – Документальний театр з Берліну.
Як польські театральні митці та взагалі театри відносяться до того, що українці проводять тут такий захід?
Дуже круто! Вся «краківська мистецька тусовка» дуже позитивно ставиться до «Сходу-Заходу», вони відкриті й зацікавлені. Зрештою, це можна спостерігати й по тому, на яких майданчиках грались вистави: тобто спочатку це були будинки культури та приватні театри, тепер це Театр Баґатела, Гротеска, Словацького. В Театрі Людовому в додатковій програмі грають дві вистави за п’єсою Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів». Двері не закриваються, а навпаки все більше відкриваються – це і є головним показником.
Розкажіть про свої творчі ідеї та «фестивальні» плани на майбутнє, які мрії хотілося б втілити в життя?
Хочеться, аби приїжджало більше відомих театрів з Європи, які мають у своєму репертуарі українські п’єси. Та для цього потрібні три речі: щоб українська класика була переведена на інші мови, вдала реклама української сучасної драматургії й щось, що ми могли б запропонувати цим театрам – наприклад, можливість гастролей в Україні. Було б цікаво, якби приїхали театральні колективи з Франції, Італії Великобританії та зіграли вистави, а ще театри українських діаспор, наприклад, з Канади, Японії чи Австралії.
Розмовляла Катерина Банар
Фото: Церемонія Відкриття 5-го Фестивалю
На фото: на задньому плані режисери театрів-учасників, попереду сцени Марія Макаренко і Надія Мороз-Ольшанська.