Live together: Мейзе, Джекі та Аня спростовують міфи про собак та еміграцію

By on 19 Липня 2020 0

Продовжуємо розповідати про експатів і тварин. Цього разу поділимось досвідом і розповімо, як це – приїхати з-за кордону із собаками та жити з ними в Кракові.

Знаю, що досить багатьох людей перед переїздом тривожать сумніви: чи дуже складно та дорого і чи законно взагалі везти собаку через кордон, чи можна знайти житло у великому польському місті, якщо ти не просто українець, а «українець-із-собакою», як загалом ставляться в суспільстві до собак, наскільки можливі конфлікти з місцевими мешканцями через те, що в тебе є тварина (особливо якщо вона велика і голосна) і що робити,  якщо їх кілька? 

Власне, я наважусь нескромно розповісти історію від першої особи, тому що наша родина з двома (на час переїзду) дітьми забрала із собою з України до Кракова відразу двох собак, до того ж вже немолодих, і з певними проблемами зі здоров’ям. 

Сподіваюсь, це допоможе тим, хто в подібній ситуації міркує «забирати чи ні» зважитись і забрати свої чотирилапих друзів. Якщо не цікаво читати довгий текст, то його можна звести до одного рядка: «беріть з собою тварин, все буде добре». Ну а тепер розгорнемо цю тезу і розповімо детально.

Наші собаки

Мейзе  досить велика і волохата, зараз їй 10 років. Коли ми її знайшли (у Харкові, під час громадських протестів у Парку Горького), вона містилась на моїй долоні,  і тільки тоненький мишачий хвостик звисав униз. Власне, тому вона Мейзе – на їдиші це значить “миша”, а я тоді якраз вчила цю мову.

Джекі, яка не менш охоче відкликається на ім’я Куздра, на два роки молодша від Мейзе, зараз їй 8 років. Майже кожен день під час прогулянки з нею ми чуємо одну й ту ж фразу: «Знаєте, вона така схожа на лисицю!». Ми знаємо, таки справді схожа 🙂 Та коли ми підібрали її на вулиці в нашому харківському дворі, єдине, що ми знали, це те, що це – Найбільш Худа і Голодна Тварина на світі, а ще було помітно, що вуха їй дали на виріст: велетенські і непропорційні, вони якось не дуже природно стирчали над маленьким собачим скелетом.

Словом, вони з’явились у нас, і стали нашими собаками, і в цьому статусі переїхали з нами до Києва, а потім, 2016 року – до Кракова. Раніше ми вже розповідали про необхідні документи та особливості перевезення тварин з України через польський кордон.  Єдине що варто додати: аналіз на титри антитіл до сказу, необхідний для перетину кордону, коштує зараз 4200 грн, а щодо ветеринарного свідоцтва #1, то його виписують перед від’їздом (формально дійсне тиждень).

Житло

Один зі страхів людей, що планують переїзд: «із тваринами складно знайти житло за кордоном». Житло ми знайшли досить легко, здається, це було відчутно простіше, ніж у Києві. На сайтах оголошень зазвичай серед фільтрів є опція “pet friendly”/”przyjazne zwierzętom”.  Варто відразу виставити цей фільтр, щоб не переглядати помешкання, яке не можна винайняти.

Сусіди

Міф номер два: “співіснувати із сусідами, особливо якщо пес не дуже вихований, буде неможливо”. Питання про співіснування з людьми з вашого під’їзду/будинку/двору –  відрізняється від питання про пошук житла. Те, як складеться ситуація, передбачити на сто відсотків неможливо. Нам довелось один раз змінити житло у Кракові, тому що в сусідній квартирі виявились дві дуже активні собаки і наша поява призвела до постійного шуму.

Втім, одна з родин у нашому під’їзді стверджувала, що просто не любить українських емігрантів, тож не відомо, чи в собаках справа. Друге житло знайшлось так само швидко, і ми вже кілька років загалом мирно співіснуємо з усіма сусідами.

Вибираючи житло, я б зважала на те, який характер у вашої собаки. Якщо пес спокійний, то взагалі не має значення нічого, окрім згоди власника на присутність тварин у домі. (Згода всіх мешканців будинку, як у Німеччині, тут не потрібна). Якщо все так, як у нас: досить шумні і голосні тварини, що здатні голосно гавкати на незнайомі звуки та інших собак, то варто, якщо є можливість:

 

  • з’ясувати, чи немає в найближчих потенційних сусідів за стіною собак;
  • вибирати менший будинок/під’їзд (коли в тебе 50 сусідів, імовірність, що комусь твої собаки не ОК, вища, ніж якщо цих сусідів тільки 5);
  • намагатись не селитись поряд зі сходами чи ліфтом (якщо ви знаєте, що це подразник).

 

Зрозуміло, що можна розкритикувати ці поради й натомість сказати, що «треба просто виховати собаку». Це, безумовно, добра порада, але якщо  на момент переїзду собака все ще «невихована», немає ніяких підстав думати, що ви під час переїзду займатиметесь його дресируванням і швидко та ефективно впораєтесь. Ми описуємо неідеальну ситуацію, в якій багато хто опиняється, і хочемо показати, що навіть у такому випадку не варто боятись і думати про те, що забрати “складних” собак з України до Польщі  не вийде.

Ветеринарна допомога

Міф третій: «ветеринарія за кордоном захмарно дорога». Візити до ветеринара, як в Україні так і за її межами, потрібні й здоровим собакам: щоб зробити необхідні щеплення  та й просто впевнитись, що все гаразд (особливо доречний регулярний медогляд, коли собаки старші).

У Польщі є ветеринарні кабінети, де можна виконати найпростіші маніпуляції, а також ветклініки, де роблять складніші обстеження та медичні процедури. Мені часом доводиться відповідати на запитання від знайомих в Україні: «Скільки все це коштує?». Іноді люди бояться і кажуть: «Ветеринарія в Польщі – це дуже дорого і складно, тож хворих собак немає сенсу забирати з України».

Це  переконання загалом хибне. Якщо пес здоровий, то перший візит і щорічний огляд буде коштувати близько 50 злотих (звісно, ціни різняться в різних клініках, але не дуже сильно). Щеплення від сказу раз на два роки можна робити взагалі безкоштовно. Тож якщо собаки здорові, то перейматися не варто.

Коли собаки хворі, ситуація дещо інша, але теж не страшна. Наші собаки потребують постійної ветеринарної допомоги. У Мейзе – панкреатит і виразка шлунку (в ремісії, але потрібно докладати зусиль, щоб цю ремісію втримати). У Джекі – тривожний розлад і депресія. Вже передчуваю сміх деяких читачів, проте думаю, що це добра нагода розповісти про важливі речі.

У собак бувають і неврологічні та психічні захворювання.  Буває епілепсія, бувають панічні стани, бувають депресивні стани. Це, як і в людей, потребує лікування, прийняття і розуміння, що все не так страшно, як може здатися на перший погляд :). Наша Джекі отримує антидепресант (цілком «людський»), ліки виписує ветеринар, а ми купуємо у звичайній аптеці.

Обстеження УЗД необхідне Мейзе щороку, в Кракові орієнтовно коштує від 40 до 70 злотих (залежно від  обсягів обстеження, якості апаратури та стандартів клініки). В Україні можна знайти дещо нижчі ціни, проте відмінність не така велика, аби боятись, що не впораєшся. Також треба зауважити, що: 1) часто в краківських клініках постійні клієнти можуть отримати дрібні консультації безкоштовно; 2) якість медичної апаратури та підготовки фахівців загалом вища, ніж в Україні.

Звісно, завжди можуть бути винятки, і тут, як і скрізь, може не пощастити з лікарем  чи лікарнею. Але загалом в цьому плані Польща – зручна і не дорога країна.

Прогулянки та транспорт

Міф четвертий: “в європейських містах дуже суворі правила щодо вигулювання, повноцінно побігати тварина зможе тільки якщо відвезеш її автівкою кудись за місто на вільну територію”.

Щодо прогулянок, то я теж боялась, що доведеться ходити на спеціальні майданчики для вигулу й окрім них нікуди ні ногою. Зараз сміюсь, бо це, як виявилось, велика дурниця.

Майданчики для вигулу справді є, деякі з них добре облаштовані для тренувань із собакою. Але ходити на них не обов’язково. Вигулювати собаку можна де завгодно. Варто просто тримати її на повідці, а також  потрібно прибирати за псом його собачі справи.

Часто на газонах поряд із будинками можна побачити табличку: “Posprzątaj po swoim psie!”. Ми прибирали за собаками й в Україні, тож просто продовжуємо тут це робити. Щодо прогулянок без повідця, то якщо вийти в якусь велику зелену зону, де немає поблизу людей і собак, або навпаки, піти на спеціальний огороджений майданчик для тренувань і прогулянок, де є тільки люди з собаками, то можна відпустити тварин вільно побігати. 

За моїми спостереженнями, поляки не завжди прибирають за собаками, та й правила «тримати на повідці» дотримуються не постійно. З цього не випливає, що «правил дотримуватись не обов’язково». Просто можна з цього зрозуміти, що тут не такі вже й  суворі та чіткі порядки.

Приємно розуміти, що просто дотримуючись простих правил можна навіть місцевим подати приклад належної поведінки :). Собак можна зустріти і в центрі міста, і в міських парках (їх багато, Краків справді дуже зелений), і просто у дворах (в нашому невеличкому дворі живе п’ятнадцять собак, часто вони тут у дворі й гуляють).

Що ж до поїздок, то польський транспорт значно більш дружній до тварин, ніж в Україні. Я ніколи не зустрічала ні в Харкові, ні в Києві стільки тварин в автобусах та трамваях. Єдина вимога – сильні й агресивні собаки мають бути в намордниках, всі інші просто на повідцях.

В нас немає автівки. Ми їздимо до ветеринара двома автобусами (з пересадкою), не мали жодного разу проблем з громадським транспортом. А люди з більш активними собаками мандрують і за місто: в багатьох  міських та заміських зелених зонах (як от Ліс Вольський, Ойцовський парк чи Долина Бендковська) дозволено гуляти з тваринами.

Собак не можна брати тільки в ті місця, де живуть дикі тварини, коли є високий ризик, що домашній пес їм нашкодить чи навпаки – спровокує агресію.

Висновки: 1) без автівки подорожувати містом і поза містом із собаками в Польщі значно простіше і зручніше, ніж в Україні; 2) не обов’язково кудись їхати, щоб нормально вигуляти пса, можливостей гуляти в місті неподалік від дому теж багато.

Діти та собаки

Це окрема від питань про еміграцію тема, однак варто сказати кілька слів. Наша старша собака з’явилась за два роки до появи дітей. Другу ми підібрали, коли сину (на той час єдиному) було два місяці. Зараз у нас троє дітей та дві собаки. Все гаразд, зазвичай діти і собаки прекрасно співіснують.

Навіщо все це написано?

Написано це все тому, що я особисто знаю кілька родин, що не наважуються взяти із собою собак до Польщі, тому що бояться, що якісь із перелічених вище «міфів» є реальністю. На відстані «другого рукостискання» таких знайомих родин – декілька десятків. Також я знаю людей, які забирали тварин, але справді дуже переймались і витратили купу нервів на тривогу за майбутнє.

В певному сенсі, ми теж їхали з думкою «буде дуже-дуже складно й тяжко, але ми героїчно і попри все зробимо це!». А можна було так не перейматись і почуватися спокійніше.

Мені здається, що якщо наша заспокійлива історія про переїзд з України й життя з тваринами у Кракові хоча б одну родину переконає не залишати свого пса друзям/родичам/притулку, а взяти його з собою, то вона написана не марно.

Текст і фото: Ганна Поляк

Коментарі