Історія боротьби за права жінок у Польщі

8 березня, у День боротьби за жіночі права, варто згадати про те, як змінювалася роль жінки в польському суспільстві протягом останнього століття.

Про розвиток прав жінок у Польщі, перші жіночі організації та заходи, які змінили ставлення до жінки в країні, розповідає журналістка UAinKrakow.pl та історикиня Тетяна Яцечко-Блаженко.

Передумови появи жіночого руху за права

Протягом довгого часу до жінок ставилися як до осіб, які повинні підкорятися чоловікам. Їм не дозволяли брати участь у суспільному житті, здобувати освіту, голосувати на виборах, володіти майном чи займати державні посади. Найбільш залежними були неодружені дівчата (підпорядковані не тільки батькові, але й матері).

Заміжні могли отримати деяку незалежність, якщо мали високий соціальний статус і схвалення чоловіка, вдови ж були менш обмежені у своїх діях. У побуті існував поділ сфер на чоловічу і жіночу. Для кожної статі існували правила як одягатися та якою діяльність займатися. Право явно було не на боці жінок.

Традиційно про здобутки руху за жіночі права в усьому світі згадують 8 березня. Саме цього дня у 1857 році робітниці текстильних фабрик Нью-Йорка вийшли на демонстрацію. Мітингувальниці мали кілька вимог: рівну оплату праці для жінок та чоловіків, зменшення кількості робочих годин із 16 до 10, дозвіл жінкам здобувати освіту, голосувати на виборах та мати такі самі права як і чоловіки.

Цю подію вважають точкою відліку боротьби жінок за свої права у світовій історії. Після цього мітингу, який влада все ж придушила, по США почали відбуватися регулярні страйки жінок. Далі протести перекинулися на інші країни.

8 березня стало Міжнародним жіночим днем лише в 1914 році, а в 1975 році цей день отримав нову назву — День боротьби за жіночі права.

Жіночий рух та права жінок у Польщі

Поява перших жіночих організацій

У 1830 році утворили першу жіночу організацію — «Товариство патріотичного жіночого благодійництва». Однією з учасниць була Клементина Гофманова, яка у своїх працях писала про необхідність для жінок здобувати освіту.

Однією з перших захисниць прав жінок у Польщі була письменниця Еліза Ожешкова, яка в ХІХ столітті вимагала для жінок усі права, у тому числі право на вищу освіту. Вона написала памфлети під знаковими назвами «Кілька слів про жінку» та «Про жінку».

У кінці ХІХ століття з’явилися перші польські часописи для жінок «Świt» та «Ster», а на початку ХХ століття почала збільшуватися кількість жіночих організацій: у 1920-х їх налічувалося кілька десятків. Усі вони в 1922 році об’єдналися в «Національну раду польських жінок».

Перший з’їзд польських жінок

У червні 1907 року у Варшаві відбувся «Перший з’їзд польських жінок». Він був спробою поширити гасла рівності серед широкого загалу. Вітальну доповідь на заході виголосила письменниця Марія Конопницька.  

На з’їзд прибули представниці жіночих організацій не лише з різних куточків тоді розділеної Польщі, а й з-за кордону. Зібрання поділили на секції: просвітницьку, економічну, юридично-політичну та соціально-етичну. Одним з найважливіших результатів з’їзду стало створення в Києві «Союзу кресових жінок» (Związek kobiet kresowych) на чолі з Яніною Орловською. Також створили чотири філії союзу в Сувалках, Каліші, Паб’яніцах та Умані. 

Про виборче право та право займати державні посади 

У 1911 році Краків став першим польським містом, де під час 8 березня відбулася велика демонстрація борчинь за виборчі права в Польщі. 

У новоствореній польській державі в 1918 році зберігалося декілька правових систем: австрійська, німецька, російська та польська (Королівства Польського). Вони довгий час позбавляли польських жінок політичних прав та не дозволяли їм займати державні посади. Проте з появою новою держави поступово почали відбуватися позитивні зрушення в питаннях протидії дискримінації жінок та прирівнення їхніх прав до чоловічих.

У Польщі жінки отримали виборчі права після відновлення незалежності в 1918 році, тобто 7 листопада 1918 року (зі створенням уряду Ігнація Дашинського). Остаточно жіночі права були підтверджені 28 листопада декретом Юзефа Пілсудського. У документі були такі слова: «кожний громадянин держави, незалежно від статі, є виборцем до Сейму» і «всі громадяни держави, що мають активне виборче право, є виборцями до Сейму й мають право бути обраними до Сейму».

Польські жінки вперше могли скористатися цим правом під час виборів у січні 1919 року. Оскільки багато чоловіків ще перебували на військовій службі, жінки становили більшість із тих, хто голосував.

До польського парламенту жінки вперше потрапили в 1919 році. Їх було восьмеро (віком від 33 до 45 років), вони представляли різні політичні сили.

Рівні права жінок і чоловіків у Польщі були формально підтверджені Березневою конституцією 1921 року. У статті 96 цього документу йшлося про те, що «всі громадяни рівні перед законом».

Але на ділі жінкам Польщі ще було за що боротися. Хоч Конституція й запроваджувала рівні права, «Закон про державну цивільну службу» від 17 лютого 1922 року давав можливість брати заміжню жінку на державну службу лише за згоди її чоловіка.

1 липня 1921 року прийняли закон, за яким жінка не була зобов’язана підкорятися чоловікові, коли вирішувала майнові справи (до прикладу, складала заповіт чи розпоряджалася власним майном).

З 1924 року жінок не дозволяли брати на роботу, де були шкідливі умови для здоров’я.

Право на освіту жінок у Польщі

Кінець ХІХ століття був переломним моментом у доступі жіноцтва до освіти завдяки створенню жіночих коледжів.

У 1868 році лікар Адріан Баранецький відкрив Вищі жіночі курси в Кракові. Там слухачки могли вивчати історію, літературу, образотворче мистецтво, економічні та природничі науки. Школа залучила до лекцій відомих краківських професорів, її випускницями стали 4260 жінок. Невдовзі подібні центри створили у Варшаві (1895) та Львові (1897).

У 1894 році на з’їзді польських освітян ухвалили історичне рішення: жінкам дозволили навчатися в університетах.

У 1896 році Ягеллонський університет у Кракові став одним з перших вишів, який дозволив жінкам вступати на навчання. Це сталося завдяки боротьбі за жіночі права громадської діячки Казиміри Буйвід.

Проте проблема здобуття жінкою не лише вищої, а й середньої освіти надалі залишалася. Її причиною була недостатня кількість середніх шкіл для дівчат. Після закінчення школи батьки часто не дозволяли донькам продовжити навчання, а також не всі, хто бажав навчатися, мали на це гроші.

У 1903 році польсько-французька науковиця Марія Склодовська-Кюрі отримала Нобелівську премію з фізики і стала першою жінкою у світі, яка змогла підкорити цю академічну вершину. Її досягнення стало прикладом для багатьох жінок, які раніше не бачили себе в науці.

Роки Другої світової війни (1939-1945) стали переломним моментом для широкого доступу жінок до науки. Причиною цьому стала кадрова нестача фахівців в освітніх закладах (через те, що багато чоловіків тоді були у війську). З того часу жінки отримали можливість самореалізуватися в «чоловічих професіях», пов’язаних з економікою, юриспруденцією, психологією, точними науками. Також жінки почали масово працювати в державних установах. У середній освіті об’єднали навчальні програми для обох статей та запровадили спільне навчання.

У польській Конституції 1997 року сказано, що чоловіки і жінки мають рівні права в сімейному, політичному, соціальному та економічному житті. Тим не менш, досі існують деякі відмінності в правовому становищі жінок і чоловіків, серед яких пенсійний вік, трудове законодавство та військовий обов’язок.

Читайте також: 8 подій у Кракові, приурочених до Дня боротьби за права жінок.

Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.

Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.

Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.

 Текст: Тетяна Яцечко-Блаженко

Фото ілюстративне. Джерело: Narodowe Archiwum Cyfrowe