Впродовж грудня редакція нашого порталу публікуватиме кілька історій із життя українців у Кракові. Незвичайні чи типові – це вже вирішувати нашим читачам. А ми сьогодні знайомимо вас із Маргаритою із Харкова.
Маргариті Полторацькій 33 роки, вона переїхала з Харкова до Кракова в травні 2016 року і працює тестером в одній з міжнародних ІТ-компаній. Вона не відчуває великих змін, пов’язаних із переїздом. Часто навідує батьків у Харкові, спілкується з поляками переважно англійською, дивується польській релігійності та ввічливості, любить громадський транспорт і загальний комфорт та безпеку, не любить смог та польську медицину.
Робота скрізь однакова
– Скажи, будь ласка, чому Польща і чому саме Краків?
– Тому що я отримала тут офер (запрошення до праці – ред.), – сміється Маргарита. Шукала роботу, отримала пропозицію, яка мені сподобалась, і поїхала сюди. Якби склалося інакше — могла б опинитись, наприклад, десь у Вроцлаві…
Дівчина з відзнакою закінчила Харківський авіаційний університет, але інженером літальних апаратів не працювала ніколи. Зате встигла попрацювати майстром в тату-салоні та навіть учасницею фаєр-шоу. Але потім стала тестувальником програмного забезпечення і вже багато років це її основна робота.
– Цікаво, яким було твоє перше враження від міста, коли ти переїхала?
– Насправді “першого враження” як такого й не було. Я багато мандрую, бувала в Кракові багато разів до того, як приїхала сюди жити і працювати.
– Як змінилося твоє життя після переїзду?
– Насправді, майже нічого не змінилося, – каже Маргарита. – Точно так усе, як було в Україні. Як на мене, то повсякденне життя “дім-робота-дім” однакове в будь-якому місці…
ІТ-середовище в міжнародних компаніях досить подібне, в цьому сенсі робота у Кракові майже не відрізняється від харківської. Втім, дещо змінилося — вільного часу стало менше і на улюблене заняття його тепер не вистачає… Маргарита любить малювати. Розповідає, що коли переїздила сюди, то половину її невеличкої валізи займали різні необхідні художникам речі. “Коли їхала, думала, що часто й тут малюватиму. Але за всі ці три роки тільки раз Вавель із Віслою намалювала”, – каже дівчина. Втім, сподівається, що на це ще буде час.
Англійська — навіть з хлопцем-поляком
– Ти спілкуєшся польською?
– Ні, – сміється, – взагалі не спілкуюся. Я навіть із хлопцем своїм спілкуюсь переважно англійською.
Хлопець Маргарити – поляк. Вони познайомились на роботі, там англійська – основна мова спілкування, і так воно й залишилось. Дівчина розповідає, що іноді вони влаштовують “день спілкування польською”, але це непросто. Хочеться вільно ділитися думками, а замість цього доводиться напружено підбирати слова… Втім, Маргарита планує подавати документи на карту довготермінового резидента ЄС, а для цього потрібен сертифікат — підтвердження володіння мовою на рівні В1. Тож вчити мову – це просто необхідність. Маргарита сподівається швидко вивчити її: польська схожа на українську, і дівчина майже все розуміє. Треба тільки почати говорити.
Кола спілкування
Протягом першого року після переїзду Маргарита кілька разів ходила на зустрічі експатів – вони теж англомовні. Але зараз не ходить, не відчуває потреби. Друзів-поляків, якщо не враховувати хлопця, теж немає. Питаю, чи не складно їй через брак спілкування. Виявляється, ні. “Я інтроверт, в мене й у Харкові було дуже вузьке коло спілкування поза роботою. Після переїзду воно змінилося повністю, але все одно залишилося дуже вузьким”.
На питання про те, чи долучалась вона до якихось суто українських громад, Маргарита каже, що ні. Проте знає, що вони існують. І взагалі, вважає, що “дуже багато українців” – це великий плюс. Можна, якщо є бажання, роздобути домашню українську їжу, а також отримати різноманітні послуги, консультації та поради від земляків. “Один у незнайомому місці точно не залишишся”, – каже Маргарита.
Ввічливість, релігія, смог та інші речі, до яких треба звикнути
– І все ж таки, чи є щось, що тебе тут здивувало? Якісь помітні польські особливості?
Маргарита замислюється і починає згадувати про побутові відмінності, які були незвичними і часом дуже приємними, а часом — незручними.
Серед плюсів – краківський громадський транспорт, який “навіть порівнювати не можна” з харківським, а також гарні дороги, краса і комфорт міста, польська ввічливість. “Поляки більш виховані, я б сказала. Заходиш у магазин – “добрий день”, робиш покупку –“спасибі”, виходиш – “до побачення”. Так скрізь і з усіма. Спочатку дивуєшся, потім звикаєш.”
Серед неприємних здивувань – те, що магазини та книгарні переважно рано зачиняються, а в неділю майже нічого не працює. І знаменитий краківський смог. Та для Маргарити цей мінус не такий великий, аби їхати звідси, особливо, коли немає маленьких дітей чи серйозних проблем зі здоров’ям. “Вдома очисник повітря стоїть, а на вулиці в такі дні я вдягаю антисмогову маску”.
До того ж, друзі Маргарити з інших міст кажуть, що він є і там, “просто в Україні його не міряють”. Звикати довелось і до місцевої медицини, яка, на думку дівчини, перевершує українську в двох випадках: 1) “коли ти помираєш” – тоді швидка приїде дуже швидко, людину порятують і грошей не візьмуть, 2) “коли потрібне тривале і дороге лікування, як у випадку раку” – тоді державне медичне страхування забезпечує все необхідне (в Україні це далеко не так, на жаль).
А в інших випадках, каже Маргарита, польська медицина страшенно незручна, переважно через довжелезні черги до вузьких фахівців. Частково тут рятує страхування в мережах приватних клінік, проте не завжди. Маргарита розповідає, як її проблему зі здоров’ям дуже довго і безуспішно намагались подолати в Кракові, а вилікували — швидко і без особливих витрат часу та грошей — у Харкові. Словом, “дуже часто дешевше і простіше буває злітати в Україну”.
– Про релігію хотіла запитати. Згадую зараз англомовну інструкцію, яку читала перед власним переїздом до Польщі. Там було написано:“Please, remember, Polish people are very religious. Please, remember, Polish people are very polite”. Це так?
– Це так (усміхається). Cправді не так, як у нас.
На думку Маргарити, поляки справді дуже релігійні і це виразно відрізняє їх від українців.
Згадує, як невдовзі після переїзду якогось недільного ранку визирнула у вікно. Поряд був костел, і біля нього величезна юрба народу — люди йшли на службу чи зі служби. І це була звичайна неділя, не свято. Її це вразило.
Далі неодноразово довелось спостерігати, що вплив релігії в польському суспільстві і культурі величезний. “Релігія дуже сильно впливає на все. Заборона на аборти, нема торгівлі в неділю — всі мають іти до церкви”. Однак дівчина зазначає, що на роботі ця загальна релігійність середовища не помітна і, зрештою, не всі поляки дуже релігійні. Наприклад, хлопець Маргарити до таких не належить.
“Несправжня українська жінка” та відповідальні татусі
– Мені подобається, як гарно звучить його ім’я: Бартоломей, – усміхається Маргарита, розповідаючи про свого хлопця. – Він часом мені каже: “Ти якась несправжня українська жінка, якась феміністка!”
За спостереженням дівчини, багато польських чоловіків думають, що українки – більш хазяйновиті й “домашні”, очікують, що вони візьмуть на себе значну частину догляду за домом, будуть готувати та прибирати, і виглядатимуть “жіночно” (“такі, знаєш, в коротких спідницях, на високих підборах”, – Маргарита). Але часом хлопців, що мають подібні очікування, чекає несподіванка.
“Я кажу, що не мушу сама доглядати за домом, планувати все це… Ми ж удвох тут живемо. І я працюю так само, як він” – говорить Маргарита. А от роль тата, за її спостереженням, поляки виконують значно сумлінніше, ніж українці.
У Маргарити немає власних дітей, але вона бачить багато місцевих татусів із дітьми. Їй здається, що вони вважають догляд за дітьми відповідальною і цілком чоловічою справою, і це для неї – дуже симпатична риса. Та й взагалі, стан справ щодо сексизму в Польщі, на думку Маргарити, “дещо кращий”, ніж в Україні.
Тридцять чотири країни і найкраще місто для життя
Коли запитую про улюблені місця у Кракові, Маргарита відповідає, що особливих місцинок немає. Якщо щастить вибратись до центру, то вона просто любить багато ходити Плантами. “Добре, що ти витягла мене на прогулянку, – каже Маргарита. – Я дуже люблю ходити, але є звичний маршрут з дому до роботи й навпаки. Прогулюватися містом зазвичай часу не вистачає…” Та попри це їй вдається стільки мандрувати, що це здається просто неймовірним.
– Ти казала, що багато мандруєш? У скількох містах ти була?
– Я була у всіх великих польських містах, а загалом у тридцяти чотирьох країнах.
– На всіх континентах, окрім Антарктиди?!
– Нііі…. (сміється). В Африці не була, в Австралії не була…
Переважно Маргарита мандрувала країнами Європи (якось не замислюєшся про те, як їх багато), а також бувала у Канаді та США.
– Напевно, коли маєш такий досвід, то є з чим Краків порівнювати? Чи належить він до твоїх улюблених міст?
– Мої улюблені міста… Їх два: Лондон і Ванкувер. Краків на третьому місці.
– Ти б хотіла жити десь там, в Лондоні чи Ванкувері?
– Там гарно. Але в Лондоні я не змогла б жити, там дуже-дуже дорого. За співвідношенням “зарплата – витрати” тут значно краще. А Ванкувер занадто далеко. Я б не хотіла їхати кудись далі. Тут я сідаю в літак, і за дві години я вже в батьків…. Взагалі, здається, що Краків – це одне з найкращих місць для життя, найкраще серед усіх, які я бачила. І точно найкраще для українців.
А ще Маргарита каже, що Краків дуже красивий (напевно, найкрасивіший у Польщі).
Про Харків, батьків та війну
– Твоє рідне місто — це ще Харків чи вже Краків? (Подумки перепрошую, що питання звучить якось некоректно).
– Харків, звісно. Я там значно довше прожила, там живуть мої батьки..
Спочатку Маргарита їздила до Харкова кожні три місяці, зараз рідше. Але часом і батьки приїздять до неї. Вона радіє, що з’явилось хороше авіасполучення: тепер, на щастя, WizzAir та Ryanair літають регулярно.
Маргарита розповідає, як тривожно було, коли її мама вперше їхала до Кракова провідати дочку. “Це таке відчуття… Наче збираєш власну дитину”. Купити квитки, простежити (дистанційно), щоб мама не заблукала, нічого не наплутала, перейматись, доки вона нормально дістанеться до Львова, а потім звідти — до Кракова. Напевно, це знайомо багатьом, хто чекає в гості з-за кордону своїх літніх батьків.
Дівчина каже, що було б прекрасно, якби батьки жили десь зовсім близько, але переїздити сюди з України їм немає сенсу. Тут незрозуміло, чим їм займатися. А там, у Харкові, в них купа роботи. Батьки Маргарити лікарі, її тато хірург у військовому шпиталі.
– Перед початком війни здавалося, що там забагато лікарів, навіть збирались провести скорочення. Але тепер нікого не скоротили, всі працюють…
Дівчина зізнається, що понад півтора року від початку війни віддавала на допомогу військовим і медикам половину зарплати. І зараз регулярно запитує тата, чи потрібна допомога, але на щастя шпиталь переважно забезпечений найнеобхіднішими ліками. “Немає деякого дорогого і загалом дуже корисного обладнання, – переповідає вона слова тата, – але лікарі в шпиталі загалом навчились обходитись і без нього…”
Маргарита зізнається, що загалом хотіла б повернутись у Харків, однак у світлі останніх політичних подій не впевнена, що зробить це. Вона стежить за новинами, цікавиться і переймається тим, що відбувається в Україні. Але найближчим часом збирається залишитися тут, у Польщі.
Місце, куди хочеться повертатися
Маргарита розповіла, що скоро переїде у власну краківську квартиру.
– Знаю, що кредит на житло тут значно дешевший, ніж в Україні…
Маргарита пояснює, що людина, яка працює в міжнародній ІТ-компанії, могла б і в Україні якось виплачувати житловий кредит, проблема більше у загальному відчутті непевності. Ти не знаєш, чого очікувати і що планувати. “Тут, у певному сенсі, безпечніше. Тут ти можеш планувати на 30 років наперед. В Україні зараз це неможливо” – дівчина печально зітхає.
Питаю, чи не хотілося б їй спробувати пожити в різних містах, може, десь в інших країнах. Адже вона так любить мандрувати. Маргарита замислюється. “Раніше я якось більше мандрувала… Ні, тепер теж, але зараз все більше хочеться, щоб було якесь власне затишне місце, куди хочеться повертатися”.
І зараз це місце у неї тут, у Кракові.
Розмовляла Ганна Поляк
Фото: Дастін Щур
Zadanie publiczne jest współfinansowane ze środków Miasta Krakowa.
