Тих, хто були неугодні тодішній владі – всіх везли сюди. Допити, лежаки з сіном і вошами, твердий чорний хліб, якого не вистачало, та важка фізична робота. А ще побої та приниження. Для декого – смерть.
Мало хто знає, та тут, біля Кракова, в Явожно, знаходилася філія концентраційного табору Аушвіц. Із 1947 року туди почали масово завозити українців. Тих, кого комуністи підозрювати у співпраці з партизанами. Тих, про кого зле слово сказав сусід (яке могло й бути неправдою). Тих, хто були неугодні тодішній владі – всіх везли сюди. Допити, лежаки з сіном і вошами, твердий чорний хліб, якого не висчало, та важка фізична робота. А ще побої та приниження. Для декого – смерть. Мало хто про це знає.
Понад три тисячі ув’язнених українців, серед яких вагітні жінки, старці, діти. Чимало з них табір не пережили і поховані в невідомих могилах у лісі в Явожно. У 1998 році тут відкрили пам’ятник жертвам репресій. Щодороку, у вересні, сюди з’їжджаються люди з різних куточків Польщі та України вшанувати пам’ять.
Тут присутні і представники місцевої влади, члени Об’єднання українців у Польщі, прибула і делегація з Кракова на чолі із віце-консулом Максимом Музичко. Тих, хто пережив концтабір, щороку менше. Всі присутні разом моляться. За 700 кілометрів приїхали і учні Комплексу шкіл з українською мовою в Гурові Ілавецькому. Саме вони підготували виступи. Діти читали спогади колишніх в’язнів, від яких стигнула кров.
Мені вдається познайомитися з Іриною, яку з мамою забрали до концтабору, коли їй було два з половиною роки. Їх село – Вербицю – спалили, коли проходила операція “Вісла”. А людей садили в вагони і везли в інший бік країни. Так українців намагалися примусово асимілювати. Та декого з цих вагонів забирали прямо в концтабір.
Мама Ірини цього року вперше не приїхала. Хворіє. Зате на вшануванні присутні діти, внуки і навіть правнуки українки. Те, що для багатьох просто рядок із історії, – для цих людей життя. Або його спомин. Батька Ірини розстріляли тоді ж, в 1947 році. Але мало хто про це знає.
Ольга Менько
Фото: Ігор Юзьвяк