Малопольський інститут культури у Кракові не має власної концертної зали, галереї чи музейних експонатів. Сюди рідко приходять відвідувачі, а будівля установи розташована у віддаленому районі Кракова, в парку Деціуша. Попри це МІК уже понад 20 років відіграє важливу роль у культурному житті воєводства, а від початку повномасштабного російського вторгнення допомагає українцям інтегруватися в локальному середовищі.
Головний редактор UAinKrakow.pl Іван Кислощук зустрівся з директоркою МІКʼу Йоанною Орлік та поспілкувався про діяльність установи, історичну спадщину Малопольщі та культурний діалог між поляками та українцями.
Три “Р”, що символізують місію
Найкраще місію МІКʼу описують три слова: регіон, розвиток, рефлексія.
Передусім установа популяризує надбання Малопольського регіону. Щороку МІК проводить фестиваль “Малопольські дні культурної спадщини”, під час якого можна відвідати історичні та природні об’єкти, зазвичай закриті для публіки. У програмі заходу — екскурсії, покази фільмів, майстер-класи, лекції та багато інших подій. Установа також видає путівники, де описана історія відвідуваних під час фестивалю місць.
Щоб показувати багатство регіону, МІК також використовує цифрові інструменти. Одним з них є портал “Віртуальні музеї Малопольщі”. Його користувачі можуть побачити близько 2 500 диджиталізованих експонатів із 48 музеїв воєводства, а також кілька десятків онлайн-виставок.
Другим напрямком діяльності МІКʼу є професійний розвиток працівників культури. Наприклад, програма “Динаміка експозиції” допомагає музейним працівникам робити цікавіші екскурсії та виставки, а проєкт “Вразлива культура” вчить, як залучати людей з інвалідністю до культурних ініціатив.
Слово “рефлексія” описує всі дослідницькі та видавничі ініціативи установи. Серед них: квартальник “Автопортрет”, присвячений архітектурі та організації простору, а також цикл публікацій “Брошури для роздумів”, у рамках якого видають есеї сучасних філософів про культуру.
Як каже пані Йоанна, за час існування МІКʼу одні проєкти завершувалися, інші починались, але три основні напрямки діяльності лишалися незмінними. Ба більше, з часом їхня актуальність лише зростала.
“За останні 20 років потреби публіки стали іншими. Люди більше не хочуть ходити навшпиньки поміж експонатами й не мати змоги їх доторкнутися — вони прагнуть більш тісного контакту з мистецтвом. Наприклад, брати участь у креативних майстер-класах. До того ж, вимоги до таких занять будуть відрізнятися залежно від цільової аудиторії: діти, дорослі, старші люди, — зазначає директорка МІКʼу й додає:
Часом варто задуматися: “Навіщо потрібні інституції культури? Чи задовольняють вони потреби публіки? Яке місце вони займають у ширшому контексті: регіональному чи глобальному?”. Власне, на ці питання ми й допомагаємо шукати відповіді”.
Від волонтерства до стратегічних рішень
Після початку повномасштабного вторгнення МІК почав активно залучати новоприбулих українців до участі в культурному житті регіону. Хоч ведення діалогу між різними етнічними, релігійними та суспільними групами є одним із завдань установи, та не це спонукало команду інституту допомагати біженцям.
Йоанна Орлік згадує: “Напад на Україну був для нас величезним потрясінням. Ми були шоковані, що таке може відбуватися в Європі у 21-му сторіччі. Уся наша команда прагнула допомогти. Однак ми не бачили необхідності дублювати активність, що вже існувала (наприклад, створювати черговий пункт збору гуманітарної допомоги). Вирішили натомість організувати програму волонтерства для працівників. Кожен співробітник міг присвятити один робочий день на тиждень допомозі жертвам війни: сортуванню речей на складах чи чергуванню на вокзалі. Тоді була потреба в таких найпростіших діях, а вже пізніше ми почали задумуватися про системні рішення”.
Першим таким стратегічним проєктом стала конференція “Солідарна культура”. Успіхом події пані Йоанна вважає те, що на ній була рівна кількість поляків та українців — як серед звичайних учасників, так і серед тих, хто виступав.
“Для нас було важливо, щоб про культурні потреби українців ми говорили з українцями. Щоб це був справжній діалог, а не лише розмова представників польських інституцій культури. Саме тому ми забезпечили на конференції синхронний переклад. Хоча, мабуть, більшість учасників вільно володіли польською, та ми хотіли, щоб кожен міг говорити своєю мовою та не хвилювався, що його не зрозуміють”, — каже директорка МІКʼу.
Виклики, про які говорили на конференції, вже лягли в основу нових проєктів. У березні цього року МІК у співпраці з фондом “Інститут Польща-Україна” провів тренінг про те, як інформувати іноземців про заходи. Зараз установа разом з UAinKrakow.pl готує цикл текстів про малопольські культурні установи. У майбутньому вони також планують видати брошуру директора Українського інституту Володимира Шейка, яка описуватиме найважливіші явища українського мистецтва для польської аудиторії. На цьому перелік ініціатив не закінчується, адже зацікавлення в українській тематиці лише зростає.
“Невдовзі ми плануємо організувати Малопольський конгрес директорів будинків культури. Щоб дослідити потреби потенційних учасників, ми провели серед них невеличке опитування. Серед інших часто з’являлося питання про задоволення культурних потреб воєнних переселенців з України. Отож, ми й надалі будемо займатись цією темою”, — стверджує Йоанна Орлік.
Спадщина як інструмент порозуміння
Частина ініціатив МІКʼу відбувається в межах нової програми “Малопольща багатьох культур”. З часом установа планує популяризувати надбання не лише українців, але й інших національностей, які зараз мешкають або раніше мешкали в регіоні.
Як йдеться в стратегії розвитку інституту, в Малопольщі протягом століть разом співіснували представники багатьох народів: німці, роми, словаки, євреї, угорці, вірмени й ця різноманітність є важливим елементом спадщини регіону.
“Історія співіснування різних народів на території Малопольщі має як приклади позитивної співпраці, так і моменти, які нам ще доведеться осмислити й обговорити. Водночас важливо вивчати цю історію, щоб ми могли самостійного обрати, які елементи з минулого хочемо забрати в сьогодення, щоб взаємно збагачуватися та розвиватися”, — говорить Йоанна Орлік.
Наприкінці розмови ми попросили пані Йоанну порадити три речі, які має зробити людина, що нещодавно приїхала до Малопольщі й хоче більше дізнатися про історію регіону.
“Передусім варто піти на Вавель — це надзвичайно важливе місце для всіх поляків. По-друге, слід відвідати їдальню “U Stasi” (за адресою ul. Mikołajska 16 — прим. авт.). Це не ресторан із зірками Мішлен, але заклад, який багато років формує кулінарну ідентичність Кракова. До того ж, тут можна скуштувати традиційні польські страви за дуже демократичними цінами. По-третє, раджу подивитися старий польський анімаційний серіал “Викрадення Бальтазара Ґомбкі”, одним з героїв якого є Вавельський дракон”.
Для тих, хто хоче ще більше заглибитися в історію Малопольщі, пані Йоанна рекомендує відвідати сторінку одного з проєктів МІКʼу “Małopolska To Go”. Тут можна знайти описи різних туристичних маршрутів, а минулого року на порталі з’явилися статті українською мовою.
Дізнатися більше про ініціативи Малопольського інституту культури можна на їхньому сайті та фейсбук-сторінці.
Текст створено завдяки партнерській співпраці Малопольського інституту культури у Кракові та фонду “Інститут Польща-Україна” у рамках проєкту “Małopolska wielu kultur”
Текст: Іван Кислощук
Титульне фото: Klaudyna Schubert