Shopping Cart

Як говорити про Голодомор за кордоном?

Нещодавно наша журналістка Христя Гарбіч відвідала лекцію “Голодомор. Що ще треба сказати?”, котра проходила у Міжнародному центрі культури. Після події у неї народилося кілька думок стосовно того, як розповідати про цю трагедію за кордоном. 

Серед людей, які прийшли на зустріч можна виокремити дві групи: це старші поляки, які походять з України та молоді українці, які переїхали до Кракова у пошуках кращого життя. 

Після дискусії в мене залишився посмак недосказаного. Розмовляли про масштаби трагедії, наводили прізвища чи згадували деталі  так, наче польський слухач досконало розбирається в нашій історії. Я не впевнена, що бабуся, яка сиділа переді мною знає, хто такий Хвильовий чи Стус та зрозуміла, чому вони згадуються у дискусії про Голодомор. 

Я запитала кількох старших польок, для чого вони сюди прийшли та чи дізнались щось нове. Відповіді мене не потішили. Вони не почули головного 一 назви геноциду. 

Чому? 

У Польщі “Голодомор” називають “Великим голодом”. Як на мене, це велика помилка України. Державна політика повинна враховувати, зокрема, культурну дипломатію. 

Варто зазначити, що польською мовою слово “głodomór”(“голодомор”) у розмовній мові означає “той, хто постійно голодний” і не несе негативного сприйняття (наприклад, мама може дитину жартома назвати “маленький глодоморек”). Існує також давня конотація слова “той, хто голодує, кого морять голодом”. Багато поляків, особливо молодь, не знають про останню версію. Я це відчула на власній шкурі, коли на першому курсі журналістики на мене вирячилась авдиторія польських студентів, а я намагалась їм пояснити, що “głodomór” 一 це щось страшне й аж ніяк не забавне. Тобто у поляків діаметральна конотація слова, яке є однією з найбільших українських травм. 

Недавно українську меншину в Польщі обурила назва канапки “Goudomor” у мережі фастфуду Burger King. “Goudomor” закордонним українцям асоціюється з Голодомором. 

Як на мене, слово “Голодомор” має в усіх мовах звучати однаково, його треба запатентувати. Це слова повинне бути недоторканим і використовуватися лише в контексті української трагедії. Якщо українцям дійсно важливо, щоб про геноцид знали та пам’ятали у світі. Беручи до уваги скандал з “голодною тусою”, натурально виникає питання: ми вимагаємо від світу емпатії та вшанування нашої травми, самі нехтуючи власною пам’яттю. 

Ця ситуація показує, що насправді травма Голодомору непережита українцями. Цілі покоління про це не згадували, а якщо і так, то зі страхом, пошепки в сім’ях. Що ми могли знати про Голодомор, якщо намагались знищити будь-які докази злочину?

Для відновлення фактів, а радше пам’яті, треба проводити дослідження, опитувати свідків принаймні тих, хто чули з переказів про голод 1932-1933 років від своїх рідних чи знайомих. Проте частина з них досі не поборола страх, посилений  у радянські часи. А щоб перейти травму її треба озвучити та надати їй важливості і відповідного забарвлення. 

Що ми знаємо про Голодомор? 

В сучасних українців пам’ять про геноцид, як і зрештою, про інші події, є “успадкованою пам’яттю”.  Американська дослідниця Маріанна Гірш називає це явище постпам’яттю, тобто пам’яттю базованою не на власному досвіді (ми не є свідками Голодомору, бо народилася запізно), а на свідченнях наших близьких, які або пережили трагедію, або самі чули перекази від інших. Це передача травматичного досвіду між поколіннями. Наші уявлення про минуле можуть бути виразними та важливими, хоч ми не отримали катастрофічного досвіду.

 Постпам’ять формується як індивідуально, так і колективно. Документальні фільми, репортажі, книги, світлини, перекази бабусь чи дідусів, які пережили геноцид 一 це все впливає певним чином на людину, тому для кожного історична пам’ять є різною. Медіа, державні інституції та школи формують колективну пам’ять, систематично акцентуючи на одні факти й забуваючи  про інші (це зветься, зокрема, медіатизованою пам’яттю, беручи до уваги при тому, що медіа 一 це не лише ЗМІ). Звідти на одній частині України культурна пам’ять про конкретні події може відрізнятись.  Звідти береться усвідомлення. Звідти хтось переживає геноцид серцем, а інший …

 

Текст: Христя Гарбіч
Титульне фото:Pixabay 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Наші партнери:

Fundacja Instytut Polska-Ukraina

Klub Ukraiński w Krakowie - Fundacja Zustricz

The Jewish Community Centre of Krakow

Salam Lab, Laboratorium Pokoju.

Szlachetna Paczka -Pomoc potrzebującym - ubogim, dzieciom, seniorom, chorym i niepełnosprawnym.

NIĆ. Kawiarnio-księgarnia.