6 травня в Кракові відбувся концерт гурту “Друга Ріка” у рамках благодійного туру “Хто, якщо не ми”. Перед виступом журналістка UAinKrakow.pl поспілкувалась з фронтменом Валерієм Харчишиним про тур, благодійність та війну.
Менш ніж за годину в клубі Kwadrat має відбутися концерт гурту “Друга Ріка”. Ми сидимо в невеличкій кімнаті одне навпроти одного. Тому, коли ставлю питання, я можу спостерігати, які з відповідей є емоційно важкими, а які більш приємними. Його розповідь про пісні та про своїх рідних на фронті сповнені легкої тривоги і смутку. Коли Валерій розказує про допомогу армії, то говорить трохи швидше — він дуже радіє, що має змогу зробити щось корисне.
Про “Хто, якщо не ти” й інші пісні, які стали саундтреками війни
Війна триває вже давно. Альбом, до якого входила пісня, написаний у 2013-2014 роках, коли у нас відтяли Крим і зайшли на Схід.
Війна набагато ближча, ніж нам здається. Хоч ми сто разів бували в Криму і на Сході. Виступали в Донецьку ще у 2013 році, але це все одно було далеко, і вибухів не було чутно.
Нині, коли приходять думки: “Як далі жити після перемоги, все одно ж треба буде спілкуватися з цими людьми чи недолюдьми (росіянами — прим. ред.)”, думаєш: “Ну вони ж зомбовані, це зрозуміло”. Але щойно такі думки приходять, як падає бомба, і ти розумієш – ні, немає прощення цим людям. Немає взагалі, ніколи, навіки.
Тому, коли тепер співаю “Хто, якщо не ти”, то відчуваю вже не те, що у 2014 році. Зараз ця пісня звучить актуально кожною літерою, кожним звуком:
Хто, якщо не я? Хто, якщо не ти?
Хто, якщо не ви? Прийдуть вони знов.
І друга пісня з альбому — “Я чую”. Ми тоді на Сході були з цими піснями, їздили по військових частинах, і я реально розумію, що це саундтреки війни.
На жаль, ми не створили нічого підбадьорливого, позитивного. Можливо, “Хто, якщо не ти” — це такий своєрідний гімн. Тоді як пісня “Я чую” віддзеркалює емоції, які відчуває переважна більшість українців. Вони відчули цю війну на собі.
Я був у Бучі, Ірпені, Гостомелі і знаю це не з екрана свого телефону. Я бачив результати роботи орків, які знищили й мій будинок.
Про старшого сина і брата, які зараз на війні
Син 24 лютого вже захотів піти на війну. Хоча він абсолютний пацифіст, ніколи не був в армії, не тримав зброю. У перший день війни ми з ним розбирали рушницю діда, я показував, як її складати. А 25-го він тримав свою зброю. Зараз мені написали, що його начебто вже перевели в штаб.
З Юрою, моїм братом, на жаль, немає зв’язку. Він десь на передовій. Сьогодні налякав мене: я отримав сповіщення на один з месенджерів, що він там зареєструвався. Однак на аватарці була якась дівчина. Я думаю: можливо, це племінниця, але потім дивлюся, що в нас немає таких родичів. Я перелякався, що він потрапив в полон. Насправді це просто був його старий номер, який мобільний оператор перепродав.
А ще він пізніше написав “Я живой і здоровий”. Він би так мені в житті не написав, і я знову подумав: у полоні або його вже нема. Я зателефонував старшині, він сказав: “Усі живі, не переживай”.
Про свій фронт і те, як воно — співати під час війни
Я теж рвався в бій, і 24-го числа мав записуватись. Наші хлопці з “Другої Ріки” були записані в тероборону, будували блокпости й збирали гроші. Те, що у нас свій фронт, ми збагнули пізніше, і вирішили не псувати людям роботу (сміється).
Взагалі не хотілося співати, і ми б цього не робили, якби не зрозуміли, що це наш фронт, де ми можемо бути корисними й найбільш продуктивними.
Коли ми насилу видушили з себе ці звуки, почали грати і зібрали перші кошти, то зрозуміли, що зробили правильно: військові збили “сушку” за допомогою нашого безпілотника (російські літаки серії “Су”, наприклад, Су-30, Су-34 або Су-35 — прим. ред.).
Я зрозумів, що якби не ми, то можливо б цього не сталося. Якби моя подруга не зібрала на безпілотник, то в росіян був би на один гелікоптер більше. Я не знаю, скільки ще той безпілотник збив, але він за три дні “замочив” гелікоптер і шість членів екіпажу. Не кожен військовий може пишатися тим, що він хоч одного ворога знищив за всю свою службу.
Про почуття провини
Кожен має бути на своєму місці. Важливо зрозуміти, що ти можеш щось зробити. Якщо ти будеш просто сидіти в телефоні чи в телевізорі, співчувати й охати, то ти не принесеш жодної користі. Але якщо ти збираєш гроші чи робиш щось власними руками, ти на своєму місці.
Я був натхненний тим, що тільки своїм постом з будинком зібрав за кілька днів мільйон гривень. За перші ж декілька годин мені впали на рахунок десь 200-400 тисяч гривень. Я казав, що це найшвидший заробіток мого життя (сміється).
Але якраз ці 27-28 тисяч євро і коштує амуніція без касок, з плитоносками (але без плит) на роту солдат.
Про благодійні концерти під час війни
Ми провели перший виступ з “Другою Рікою” онлайн, за час стріму зібрали 600 тисяч гривень.
Я подумав, що з кожного концерту, можливо, так і зберемо. Ми отримали запрошення організаторів у Європі, тому й поїхали в благодійний тур. Чому в Європі? Тут ми можемо безпечно провести концерт. В Україні це зараз неможливо.
Кошти, які збираються з продажу квитків, спрямовані у фонди, які працюють у країнах, де ми виступаємо. Ці гроші йдуть на закупку амуніції. Яку суму ми зібрали зможу сказати, коли ми повернемося в Україну.
А тим, що кричать “Поїхали косити капусту”, скажу: дай Боже вам так косити, як ми косимо. П’ять тисяч кілометрів за кермом. Якби це був звичайний тур, я б сів у літак і полетів би, як це було раніше, а не їхав би п’ять тисяч кілометрів, щоб зекономити на дорозі та не платити за всю логістику.
Про концерт у Варшаві, що не відбувся, і наступний тур
У Варшаві не вдався концерт, бо власник клубу запросив багато грошей — 4 тисячі євро. Налаштування звуку на сцені коштує 2 тисячі євро, все разом — 6.
Але ми все одно плануємо наступні концерти у Варшаві, Познані і Вроцлаві, здається. Знову буде Вільнюс. Буде Франція, можливо теж Італія. Ведемо перемовини (не хочу наврочити, але ми робимо все можливе) з Новою Зеландією й Австралією.
Краків — останнє місто першого туру, потім їдемо додому. Як би тут добре не було, та вдома краще. І хай там чути бомби, але дім — це дім.
Про концерти в Україні
У нас є заплановані концерти. Не буду казати, в яких містах, але ми маємо концерт 21 травня в Україні, і таких виступів буде ще багато. Де саме — оголосимо за тиждень, або, можливо, за три дні. Буде так само як було з онлайн-виступом (благодійна трансляція відбулася 15 квітня — прим. ред.), який називався “Маріуполь”. Ми повідомили тільки тих, хто хотів його відвідати.
Про українців, які були вимушені залишити домівки й поїхати за кордон
Я розумію, що вам складно. Можливо, вам ще складніше, ніж тим людям, які залишилися в Києві. Та в мене є одне порада, як вимкнути в собі почуття провини: встати вранці й подумати, що ви можете зробити для того, аби пришвидшити ваше повернення. Єдине, що ми можемо зробити — це допомогти Україні перемогти. Будь-який вчинок. У вас, можливо, немає коштів, але їх можна заробити. Іноді ця копійка рятує життя.
Про перемогу України
Для того, щоб перемогти Україну, треба вбити всіх українців, які є на Землі. А це неможливо. Отже, Україна обов’язково переможе.
З фронтменом гурту “Друга Ріка” спілкувалася Олена Леонова
Фото: Олена Леонова