Нещодавно до Кракова на книжковий ярмарок завітав письменник та публіцист Зємовіт Щерек з презентацією свого нового есею “Wymyślone miasto Lwów” (“Вигадане місто Львів”). Європейський Львів, путінська росія і вистава про Зеленського – про це та більше читайте в інтерв’ю з письменником для UAinKrakоw.pl
Чому варто читати “Wymyślone miasto Lwów”
Для українців книга буде цікавою, бо я висвітлюю в ній речі, які не завжди можна зауважити, якщо живеш у Львові. Можна спостерігати за цими змінами, але не завжди знати, що існують такі люди як митець Володимир Костирко (про якого я згадую в тексті). Можна прожити все життя у Варшаві і не знати, хто є її президентом. Те, що хтось не цікавиться локальними справами, не є чимось рідкісним.
Та все ж набагато більше людей у Львові будуть розуміти, про що я тут пишу, ніж польські читачі. Останні знають про Львів щонайбільше те, що він колись був польським містом. Їм відомо, що там є багато ресторанів і кафе, що місто красиве і його варто відвідати. Та часто вони не розуміють, хто ним керує, які є локальні проблеми та як виглядає щоденне життя львів’ян. Тому полякам ця книга розповість багато цікавого і нового. Це трохи есей із власними думками, але я також там описую речі, які не до кінця відомі читачам (наприклад, про вбивства євреїв у 1919 році).
Про персонажів книги
Я обрав дві особи, які є символами змін у Львові: “режисера”, яким виступає Андрій Садовий, і “сценариста”, яким є Володимир Костирко. Останній є людиною, навколо якої будувалася інтелектуальна основа Львова, і в цьому середовищі також перебував теперішній мер міста. Так зароджувалася ідея бізнесу й адміністрації Андрія Садового, яка багато в чому заснована на концепції багатокультурного і відкритого Львова. Зрештою, політик сам у цьому зізнається.
Варто знову зазначити, що ця книга – це есей, і я досліджую в ньому власну перспективу. Ви могли помітити, що я трохи посміююся з Садового, але не по-злому. Я дистанціююся від усього і, щиро кажучи, сміюся з усього: зі Львова, з Костирка, із Садового, з поляків. Це дуже характеризує мій стиль писання.
Про воєнний Львів
Я приїхав до Львова вже на перший день повномасштабної війни. Усі були в шоці, і ще не було мішків з піском чи чогось схожого. Та вже були блокпости, комендантська година, і це все виглядало дуже сумно. Львів виглядав інакше ніж зазвичай, але дуже швидко перейшов до режиму… не скажу нормального, бо це війна, але до такого, де життя продовжується. З одного боку катедра, оточена піском, та Нептун (фігура на фонтані – прим.ред.) захований, а з іншого роблять новий бордюр або ставлять мішки коло ресторану, який продовжує працювати.
Про воєнну Україну
Україна дуже змінилася: стала більш впевнена в собі і більш українська за змістом. У Львові завжди так було, але що далі прямувати на Схід, то це було менш очевидним. У місцях, до яких я раніше їздив, усі розмовляли російською, а тепер – рідною мовою. Змінюється теж віра українців в державу, інституції. Українська держава стала дуже сильним політичним суб’єктом, на який вже можна покластися, а не тільки про такий мріяти. Це помітно, і я дуже за це вболіваю. Бачу, що робить українське військо, як добре справляється, помічаю самоорганізацію. Про це теж розповідають мої знайомі, які займаються або волонтерською допомогою для ЗСУ, або іншим активізмом.
Про “хороших і поганих” росіян
Я ставлюся до путінської росії як до гітлерівської Німеччини. Путін є втіленням Гітлера. Про це говорять усі вбивства, спроби знищити українську культуру, забрати те, що Україна будувала з часів своєї незалежності. Це очевидне. Проте, як і щодо часу гітлерівської Німеччини я б не сказав, що кожен німець є нацистом, так і не можу сказати, що кожен росіянин є путіністом, хоч я й знаю, що маю цю дистанцію, бо на мене не падають ракети. Я ніколи не скажу щось людині, яка закликає вбивати росіян, бо розумію цю ненависть, розумію її джерело. Як людина, що має комфорт цієї дистанції, я не можу дозволити собі сказати, що кожен росіянин є злий, тому що народився росіянином.
Російська культура поділена на імперську, але теж на таку, яка чинить спротив. Так само як би я не хотів кожного поляка порівнювати з Качинським, так само не хочу кожного росіянина порівнювати з Путіним. Якщо йдеться про росіян, які втікають від мобілізації, тому що вони проти війни – то ок, але якщо втікають від мобілізації, але й надалі підтримують війну, то нехай ідуть на***. Я не знаю, як це перевіряти, але повторюю, що не хочу повчати українців у цих питаннях. Я можу говорити, що думаю про всю цю ситуацію, але на мене в цей час не падають ракети.
Про виставу “NaXuj. Слово про президента Зеленського”
Так, Володимир Зеленський знає про виставу. Театр, який грає цей спектакль, отримав запрошення від Міністерства культури України, і може так статися, що за якийсь час поїде до Києва на гастролі. Я як сценарист теж поїду. Ще не знаю, але, може, і сам Зеленський відвідає цю виставу.
Чому я обрав саме таку назву? Тому що це очевидно – на*** російський корабель!
Tekst jest przygotowany w ramach projektu “Czytanie łączy”, finansowanego Europejskim Korpusem Solidarności.
Читайте також: Від історичних роздумів про Євромайдан до ілюстрацій з муралами: 5 польських репортажів про Україну
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.
Cпілкувалася: Діана Гвоздь
Фото: Лєна Леонова