«Ті мешканці живуть з надією, що це колись зміниться. Однак це держави, які правляться олігархами. Тільки вони на цьому збирають гроші. Так, сенс війни — це гроші. Та допомога, що йде з Європи, до солдат не доходить», — говорить Адам Врубель, який вже 9 років працює місіонером в Кам’яному.
10 жовтня у Кракові відбувся показ документального фільму «Донбас — забута війна», після чого ксьондз Рафал Цифка розповів про перебування на лінії фронту та про зустрічі з населенням Авдіївки.
Після серпневої гуманітарної акції «Шкільне приладдя для дітей війни», краківський центр «Pomoc Kościołowi w Potrzebie» вирішив розповісти про перебування на лінії фронту та про бесіди з мешканцями Авдіївки.
«Нам не байдужа ситуація в Україні. Чотири роки війни привели до того, що мешканцям Східної України бракує необхідних для життя речей. Тому ми організували гуманітарну акцію, долучивши до неї теж польські ЗМІ. За місяць нам вдалося зібрати шкільну канцелярію, зошити, рюкзаки, одяг та іграшки від людей з різних частин Польщі», — оповідає Рафал Цифка.
Зустріч розпочалася з перегляду репортажу від режисера Марка Сиґача, журналіста polsatnews.pl, під назвою «Донбас — забута війна». Репортаж показує реалії конфлікту на сході України, бесіди з солдатами, їхні надії та розчарування на війні.
Після завершення фільму директор центру, ксьондз Рафал Цифка, розповів про ситуацію на лінії фронту, про родини, які там залишилися, про 4-літніх дітей, які не знають життя без війни, про солдат, які усвідомлюють марність цієї боротьби, але не можуть тепер повернутися жити спокійно в своїх сім’ях. Лекція була наповнена мультимедійною презентацією.
«Мешканцям Авдіївки, Опитного, Водяного живеться дуже тяжко. Вони не мають світла та газу. Вечори, ночі чи навіть цілі зими вони проводять у підвалах, тому що бояться, що можуть загинути в кожну хвилину», — розповідає Рафал Цифка.
У залі також був присутній ксьондз Адам Врубель, який вже 9 років працює місіонером в Кам’яному (колишній Дніпродзержинськ). «Зараз війна трішки заспокоїлася, але початки були страшні. В посткомуністичних країнах є такий вираз — «Груз 200» і «Груз 300». Коли вантажівка їде з написом «Груз 200» — значить загиблі, «Груз 300» — поранені. І як везуть «Груз 200», то вже знаєш, що хлопців повезли», — розповідає Адам Врубель і додає: «Ті мешканці живуть з надією, що це колись зміниться. Однак це держави, які правляться олігархами. Тільки вони на цьому збирають гроші. Так, сенс війни — це гроші. Та допомога, що йде з Європи, до солдат не доходить. Якщо збирати і возити речі, продукти — це одне діло, а якщо збирати гроші зверху, то здебільшого вони не доходять. Десь губляться. Солдати функціонують дякуючи волонтерам».
Під час дискусії ксьондз додав, що такі зустрічі, присвячені Україні, ще не раз організовуватимуться у Кракові.
Ірина Давиденко
Фото: Karolina Krawczyk