Психотерапевтка з України Ганна Валько працює у Варшаві з людьми, які постраждали від війни і зараз проходять різні стадії адаптації у новій країні. Експертка поділилася з UAinWarsaw рекомендаціями та професійним досвідом. Далі — пряма мова героїні.
Про свою роботу у Варшаві
Як і більшість, я приїхала до Польщі на початку повномасштабного вторгнення разом із синами. В Україні 16 років я пропрацювала в соціальній сфері, а тут першу пропозицію роботи отримала на батьківських зборах у школі, де почав вчитися один з моїх синів.
У районі Воля я почала працювати в координаційній школі, де приймали українських дітей та розподіляли по інших закладах освіти. За сім місяців через мене пройшли 1400 дітей з різних куточків України.
Коли дирекція закладу дізналася мої дипломи (я маю психологічну та педагогічну освіти), то залучила мене до виховних заходів у сформованих українських класах: я допомагала школярам проходити етапи адаптації та інтеграції. Звичайно, сама дитина з цим не впорається, а оскільки основним ресурсом для неї є сім’я — доводилося працювати з цілими родинами.
Пізніше Товариство розвитку та підтримки якісних змін попросило мене попрацювати з переселенцями, які жили в хостелах під патронатом мерії. Там я допомагала адаптуватися в соціумі, зокрема, жінкам і дітям з аутистичним спектром, синдромом Дауна та ADHD (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю — авт). За два місяці діти з тяжкими поведінковими відхиленнями уже спокійно функціонували в групах.
Також я проводила інтеграційні курси для старших школярів у школі «Материнка». Паралельно почала роботу мобільним психологом у садочках і школах Варшави, яку продовжую і зараз. Загалом за час перебування в Польщі вдалося проконсультувати близько 3000 осіб.
Які проблеми з адаптацією є в українців
Найгірше, коли люди довгий час залишаються у стані очікування, коли вся сім’я з дня на день думає, що все закінчиться і можна буде повернутися додому. Ця проблема залишається актуальною й зараз.
Деякі діти не хочуть вчитися та вливатися в польське середовище, інколи потрапляють у дискримінаційні ситуації.Також діти були емоційно неготовими до життя в новій країні, тому багато хто має панічні атаки та посттравматичний синдром.
Щодо дорослих, то головною проблемою теж залишається неготовність адаптуватися. Наприклад, деякі українці за пів року перебування в Польщі не почали вчити мову чи шукати роботу. Без знання польської часто можна отримати тільки низькооплачувану та фізично важку роботу, і люди починають працювати понаднормово, щоб утримати сім’ю. Усе це погано впливає на ментальний стан цілої родини: коли батьки працюють по 12 годин на день, то не мають часу займатися дітьми.
На початку було більше можливостей для адаптації, вивчення мови, але люди не відразу почали шукати про це інформацію. За якийсь час багато українців почали впадати в депресивний стан. Витягнути їх звідти було непростим завданням і, на жаль, дехто й досі має таку проблему.
Що допомагає людині відпускати травматичний досвід
Якщо людина ділиться своїм травматичним досвідом, інколи достатньо просто вислухати її, дати можливість розповісти свою історію та бути поруч. «Ти не один; я з тобою; я цього не переживав, але розумію, що ти зараз відчуваєш», — такі банальні на перший погляд фрази насправді дуже важливі, щоб людина не почувалася самотньою зі своїми страхами.
Ділячись своєю історією, постраждала особа може прийняти та відпустити травматичний досвід. Так пережите залишається в минулому, а теперішня реальність змінюється.
Пригадую такий випадок: я працювала з українкою протягом шести сесій, і навіть за такий короткий час вона отримала поштовх до змін. Одного разу я була неподалік від хостелу, де закінчила проводити роботу з переселенцями, і до мене хтось привітався. Я не впізнала людини, та виявилося, що це та українка. Вона прийшла в розбитому стані, а після нашого спілкування знайшла роботу й почала думати, як орендувати житло, щоб не жити в хостелі. І таких випадків, коли люди почали справлятися з кризами, налагоджувати стосунки в сім’ї чи шукати роботу, є багато.
Про відновлення ресурсів та звернення за психологічною допомогою
Війна перекреслила наші плани на майбутнє, тож треба жити вже і сьогодні. Зараз українці бояться планувати, бо не знають, що буде далі. Якщо йдеться про сім’ю, то потрібно будувати плани хоча б на найближчий місяць.
Проаналізуйте ситуацію в Україні та дайте відповідь на питання, чи готові ви повернутися. Якщо ви залишаєтеся в Польщі принаймні на рік, то треба підтягнути польську мову й допомогти своїм дітям з адаптацією. Знання та навички, які ви тут отримаєте, в будь-якому разі знадобляться в майбутньому незалежно від того, чи плануєте ви тут залишитися.
Також варто звернути увагу на свій ресурс і почати його відновлювати. Йдеться про режим харчування, сну, фізичні навантаження, вивчення чогось нового. Це дасть вам поштовх до швидшої адаптації. Якщо людина не може сама впоратися або потрапила в кризову ситуацію, то потрібно звернутися до спеціалістів.
На щастя, дуже багато українських психологів та психотерапевтів працюють у різних благодійних організаціях, а також є гарячі лінії, де можна отримати екстрену допомогу. Багато українців розуміють, що не потрібно залишатися сам-на-сам зі своїми проблемами, але декому потрібно пояснювати, яку користь вони можуть отримати, адже розмова зі спеціалістом — це погляд на ситуацію з іншого боку.
Читайте також: «Успіх — це лише статистика»: поради рекрутерки про пошук роботи в Польщі
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові — підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Розповідаємо першими новини для українців у Варшаві — підписуйтесь на телеграм UAinWarsaw.
Розповідаємо першими новини для українців у Познані — підписуйтесь на телеграм UAinPoznan.
Текст: Анастасія Тумік
Фото надані героїнею