“Такої зустрічі більше не буде, але вона нам більше і не потрібна”: Сергій Жадан у Кракові

Зміст

“Такої зустрічі більше не буде, але вона нам більше і не потрібна”: Сергій Жадан у Кракові  Dsc UAinKrakow.pl

18 серпня у залі Палацу Потоцьких відбулася зустріч з українським поетом та прозаїком, номінантом на Нобелівську премію з літератури Сергієм Жаданом. 

Він розповів про волонтерство, Харків, емоції під час війни та про те, чому не має творчих планів. Найцікавіші тези виписала журналістка порталу UAinKrakow.pl Анастасія Олексюк. 

Зала палацу була переповнена, сидячих місць для всіх не вистачило. Дехто сидів на підлозі, хтось стояв, спершись на стіну, а хтось тіснився на дитячих кріслах. Час від часу кондиціонери вимикали, а вікна замикали, бо шум заважав розмові. Її проводила Малґожата Ноцун, на польську перекладав Міхал Петрик. 

“Такої зустрічі більше не буде, але вона нам більше і не потрібна”: Сергій Жадан у Кракові Dsc UAinKrakow.pl

Про те, що б показав у Харкові зараз 

Війна страшенно цинічна штука, і багато хто до неї звикає. Коли у березні-квітні в Харків приїжджали журналісти, то вони вже мали свої маршрути. Ми перестали возити відвідувачів на Північну Салтівку після того, як там з’явилась Юлія Тимошенко у бронежилеті та на підборах. Тому зараз я б показав тих людей, які залишились, які працюють. Це є наразі найважливіше і найцікавіше — люди, які змінюються і які працюють на перемогу. 

Про кордони  

Сам процес, саме поняття “кордону” безумовно змінилось. Для нас, мешканців Східної України, межа з іншою країною була зрозуміла, натомість для росіян поняття кордону було якимось непорозумінням. У перший день війни була така історія, що росіяни зайшли в прикордонне село і сказали: “Не хвилюйтесь, ми зараз швидко візьмемо Київ і ви будете жити так, як ми”. Для них було абсолютно нормальним зайти на нашу територію, бо для них кордону не існувало. 

Про те, чому Схід — український  

Я не думаю, що в когось повернеться язик назвати Харків не українським містом. Політика і війна часто не мають логіки. Наприклад, Харків подолав наступ, а мій рідний Старобільськ — ні, там зараз окупаційна влада. І чи це означає, що Старобільськ — не українське місто? На мою думку, взагалі ні. Але перед нами складний процес визволення наших територій і складне усвідомлення того, що відбувалося під час окупації.  

“Такої зустрічі більше не буде, але вона нам більше і не потрібна”: Сергій Жадан у Кракові Dsc UAinKrakow.pl

Про книгу “Інтернат” й нейтральність під час війни

Я довгий час шукав свого героя, шукав інтонацію, з якою цей герой говоритиме. Влітку 2014 року до мене почав писати чоловік, який знаходився на окупованій території. Він не був сепаратистом, але й не займав якусь проукраїнську позицію, а намагався бути максимально нейтральним. Він став головним героєм книги “Інтернат”. Нещодавно він попередньо попрощався, сказав, що поки не писатиме, бо небезпечно. Але мені важливо, що він досі живий і що він далі намагається зберегти свою нейтральність.

Коли мова йде про цивільних, які опинилися на лінії фронту, то про них дуже важко говорити, якщо ти не маєш їхнього досвіду. Людина без позиції є проблемною не лише для інших, але й для самої себе. Я це говорю як факт, що для мене є очевидним.

Українська офіцерка розповіла історію, яка сталася з нею в селі на лінії фронту. Вона знала, що в ньому залишилася група дітей та жінок, вдягнулася в цивільний одяг і пішки прийшла в село. Вона спробувала тих людей вивести, але вони не хотіли йти, бо просто всього боялися — почали агресувати, виганяти її. Тоді вона взяла за руки двох дітей і пішла, а всі інші пішли за нею колоною пішки 15 кілометрів. Вона врятувала життя 15 людям, вони зараз живуть в інших частинах України і дуже їй дякують. 

Про емоції та віру

Я агресію, звичайно, відчуваю, але не демонструю. Ненависть — це настільки сильне почуття, що воно дуже швидко виснажує. Найбільше спокою, іронії й самоіронії можна відчути, коли спілкуєшся з українськими військовими. Коли людина розуміє, що на війні їй треба вижити, то вона трішки раціональніше ставиться до речей.

І ще одну парадоксальну річ скажу: віра — це про раціональність, бо вона дає сили, впевненості, вона зміцнює. Я не говорю про релігійну віру, хоча це може мати той самий ефект. Це скоріше про емоційний стан: я вірю в ЗСУ, вірю в українців, з якими живу, і це заряджає. Ми з друзями від самого початку працюємо на перемогу України, тому контролюємо свої емоції, які беззаперечно є. 

“Такої зустрічі більше не буде, але вона нам більше і не потрібна”: Сергій Жадан у Кракові Dsc UAinKrakow.pl

Про українське суспільство 

Я постійно стикаюсь із, так би мовити, героями своїх книг. Вчорашні контрабандисти сьогодні в окопах зі зброєю в руках обороняють Україну. Звичайно, я буду до них інакше ставитись. Моє покоління до останнього не цікавилося політикою, навіть на вибори не ходили (вони б могли бути героями книги “Депеш Мод”). Але коли почалася війна — пішли воювати. Можемо з цим не погоджуватись, але ми дуже змінились. І я це бачу, коли опиняюсь найближче до лінії фронту. І навряд чи ми будемо такими, якими були до 2014 року.  

Про плинність часу під час війни

Цей час війни страшенно спресовий, і багато хто пережив стільки емоцій, скільки могли б прожити за кілька років. Для мене це як один день день, який почався зі снігу, а завершився гарячим літнім заходом сонця. Коли дивлюсь назад, то час для мене вкладається не в календар, а в емоції: кураж перших тижнів змінюється втомою. Потім вона відступає, починається якась депресія, з’являється вигорання, а потім пауза. Помітно, як люди виснажуються, але відпочивають кілька днів і знову повертаються. Неоціненний досвід, коли спілкуєшся з військовим, який пройшов бої він навіть про смерть говорить трохи жартівливо. 

“Такої зустрічі більше не буде, але вона нам більше і не потрібна”: Сергій Жадан у Кракові Dsc UAinKrakow.pl

Про творчість і війну 

Можливо, я колись відмовлюся від цих слів, але поки що мистецтво і література не рівноцінні реальності, в якій ми живемо. У мові поки немає тих слів, якими можна точно і вичерпно пояснити те, що відбувається. Але це не означає, що їх не треба шукати й що вони не з’являться. 

У кінці зустрічі присутні в залі могли запитати в Сергія про те, що їх цікавить.. На питання, чи письменник має творчі плани, він відповів: “У мене немає творчих планів. У мене стратегічні плани — купити автомобілі для української армії. Я дуже хочу, щоб Україна перемогла”. Усі присутні могли пожертвувати кошти на купівлю автомобілів екстреної допомоги для Харкова. На момент події вдалося зібрати понад 29 тисяч із запланованих 100 тисяч. Якщо ви теж хочете допомогти, то переходьте за посиланням.

Останні 20 хвилин зустрічі Сергій Жадан читав свої вірші, серед них — написаний кілька тижнів тому. 

У кінці додав: “Дуже приємно бачити, що польські читачі тут з українськими читачами. Я знаю, що такої зустрічі більше не буде, але вона нам більше і не потрібна”.

Нагадаємо, у Польщі Сергій Жадан у рамках зустрічей, організованих видавництвом “Wydawnictwo Czarne”, відвідав Варшаву, а 20 серпня поїде до Любліну.

Tekst jest przygotowany w ramach projektu “Czytanie łączy”, finansowanego Europejskim Korpusem Solidarności.

Від історичних роздумів про Євромайдан до ілюстрацій з муралами: 5 польських репортажів про Україну  Uainkrakow Pl Book Club Www UAinKrakow.pl

Читайте також: “Ми всі зараз опинилися на сторінках історії”: у Воєводській державній бібліотеці відбулася зустріч з авторкою книжки “Доця”

Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.

Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.

Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.
 

Текст: Анастасія Олексюк
Фото: Лідія Кожевнікова

Оцініть пост

Натисніть на зірочку, щоб оцінити!

Середня оцінка 5 / 5. Підрахунок голосів: 4

Голосів поки немає! Будьте першим, хто оцінить цю публікацію.

Поділитися публікацією

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram
Email

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Читайте також
Найбільш читані пости
Підпишіться на нас