Рідна мова не для всіх. Як у Польщі вивчають українську діти з меншинного та мігрантського середовищ?

Публікуємо останній текст у межах нашого спецпроєкту, присвяченого взаєминам між українською меншиною та мігрантами з України. Сьогодні звернемо увагу на тему освіти. Дізнаємося про особливості шкільництва нацменшин у Польщі та про те, як діти іноземців можуть вивчати рідну мову за кордоном. Спробуємо також відповісти на запитання: чи молоді з мігрантських та меншинних середовищ варто навчатися разом?

Освіта нацменшин: проблеми та виклики

Система освіти нацменшин у Польщі є доволі складною. У всіх її нюансах нам допомагає розібратися Григорій Купріянович — очільник Українського товариства та співголова Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин.

Як розповідає  експерт, у Польщі є 5 навчальних закладів, які традиційно вважаються українськими. Вони розташовані у  Бартошицях, Білому Борі, Ґурові Ілавецькому, Лігниці та Перемишлі. Проте у польському законодавстві немає терміну «школи національних меншин». Не окреслено також однієї моделі їхнього функціонування.

Український статус цих закладів описаний лише у внутрішніх положеннях. Відтак, кожна школа сама обирає, як у ній проходить навчання. У деяких більшість предметів викладають мовою нацменшини. У інших — двома мовами. Треті просто включають до програми українську мову, історію, географію та релігію. Обрана форма може з часом змінюватися відповідно до кількості учнів та їхніх потреб. Крім того, у Польщі діють ще класи з додатковим навчанням української мови, міжкласові групи та близько 150 міжшкільних пунктів навчання української меншини, де викладають українознавчі предмети як додаткові.

Зі слів пана Григорія, щороку польський уряд виділяє сотні мільйонів злотих на шкільництво нацменшин. Цих коштів мало б бути достатньо, але часом виникають проблеми з їхнім розподіленням.

«Освіта нацменшин фінансується за принципом субвенцій. Тобто, уряд виділяє гроші на певне завдання. Органи місцевого самоврядування мають його виконати, але самі вирішують, як саме та скільки на це витратити. Відповідно у деяких містах чи ґмінах на дії, яких метою є збереження ідентичності учнів, що належать до меншин, призначається більше коштів, а у інших — вистачає лише на зарплату вчителям та крейду, щоб писати на дошці», — каже голова Українського товариства.

Він наголошує, що додаткові гроші з субвенцій можуть призначити не лише на викладання певних предметів, а на цілий комплекс заходів, пов’язаних зі збереженням національної, культурної та мовної ідентичності учнів. Йдеться про створення дидактичних матеріалів, організацію подій, діяльність творчих колективів, навчальні поїздки тощо.

Новою проблемою стало нерівне відношення до громадян Польщі, які належать до різних національних меншин. Цьогоріч уряд зменшив на майже на 40 мільйонів освітні субвенції, які мало б отримувати місцеве самоврядування у зв’язку з навчанням рідної мови для німецької меншини . Водночас скорочено кількість годин вивчення німецької з 3 до 1 на тиждень. На думку  урядовців, Німеччина не достатньо фінансує заняття з польської мови. Отож, зекономлені кошти планують витратити саме на них.

Хоча безпосередньо ця ситуація не стосується української меншини, вона викликала поважне занепокоєння серед її представників.

«Рішення міністра освіти та науки Пшемислава Чарнека є дискримінаційним. Воно порушує конституцію та засади демократії. Забезпечення прав власних громадян не може бути залежним від політики іншої країни. Це неприпустимо», — підкреслює Григорій Купріянович

Як співголова Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин, він написав низку листів до посадовців, де висловив свій протест. Звертався, зокрема, до прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького. Однак  міністр освіти і науки все одно запровадив зміни.

Українська мова лише з польським паспортом

Донедавна діти з України могли вивчати рідну мову разом з меншиною. Польське законодавство цього напряму не дозволяло, але й не забороняло. Все залежало від інтерпретації  самоврядування. У 2020 Міністерство освіти заявило, що є лише одне правильне тлумачення закону: заняття для нацменшин можуть відвідувати тільки польські громадяни.

Органи місцевого самоврядування зобов’язали повернути кошти, які вон отримали  у зв’язку з навчанням дітей мігрантів мови національної меншини. У деяких випадках суми сягали сотень тисяч злотих. Винними у всьому зробили директорів шкіл. Хоча, як зазначає пан Григорій, вони подавали дані про громадянство учнів до системи освітньої інформації і протягом років не отримували жодних уваг від наглядових органів.

Нове трактування законодавства призвело до значного скорочення коштів, які отримує місцеве самоврядування у зв’язку з навчанням української мови як меншинної. Крім того, негативно вплинуло на сам освітній процес.

«Від спільного навчання українських дітей вигравали всі. Молодь з меншини дізнавалася більше про сучасну культуру України. Натомість діти звідти відкривали для себе інший вимір української культури, тої що розвивалася тут.  Додатково вони вчилися від меншини, як можна функціонувати у польському суспільстві, а водночас зберегти власну ідентичність», — каже Григорій Купріянович і додає: «Проблема, з якою ми стикнулися, вимагає комплексного підходу. З одного боку треба вести дискусію про те, як на законодавчому рівні забезпечити мігрантам право вивчати їхню рідну мову та культуру. З іншого варто вже зараз знайти розв’язання, яке б дало дітям таку можливість у тій правовій ситуації, що існує».

Рецепт із Варшави

Одне з можливих рішень було втілено у Варшаві. Тут місцева влада ще у 2012 році вирішила, що громадяни України не можуть брати участь у заняттях для нацменшини. Школярам, які раніше почали навчання, дозволили його завершити, але нові вже не мали такої можливості.

Пізніше виникла ідея створення недержавної форми навчання для дітей мігрантів. Після довгої підготовки у 2016 році Фонд «Наш вибір» відкрив у польській столиці Українську суботню школу. Приміщення для неї безплатно надало місто. Зараз витрати на зарплату вчителів, комунальні послуги та дидактичні матеріали покриваються з різних джерел: благодійних внесків, фінансової підтримки від Посольства України в Польщі та коштів з інших проєктів фонду. Батьки не платять нічого, крім одноразового реєстраційного внеску 50 злотих.

Суботня школа формально не є освітнім закладом. Тут не контролюють відвідуваності. Оцінки не враховуються до атестату, а якщо виставляються, то лише для заохочення учнів. Немає також стандартного поділу на класи. Те, у якій групі займається дитина, залежить від її рівня володіння мовою.

До школи ходить близько 70 дітей. Проте оскільки  відвідування є добровільним, не всі з них з’являються щотижня. Вік учнів різний: від 5 до 14 років. Керівництво школи каже, що готове відкрити групу й для старшокласників. Однак вони, зазвичай, мають інші клопоти. Готуються до іспиту восьмикласника та вибирають ліцей чи технікум.

У закладі вивчають українську мову та українознавство, яке включає в себе елементи історії, культури та географії України. Його викладає Олександр Пустовий. Він також є директором суботньої школи та паралельно веде заняття з історії у Міжшкільному пункті навчання національної меншини.

Як і наш попередній співрозмовник, Олександр шкодує, що діти з України та з меншини більше не можуть вчитися разом.

«Це був досвід, корисний для обох груп. Навіть з точку зору збагачення словникового запасу. Учні з України вивчали якусь нову лексику з рідних для меншини діалектів. Натомість діти з меншини чули сучасну розмовну мову», — каже педагог.

Водночас вчитель зазначає, що є певні відмінності у викладанні цим двом групам.

«Як історик, на уроках я інколи проводжу паралелі з сучасністю. Звісно, політичний та суспільний контекст у Польщі та в Україні відрізняються, а діти не завжди знайомі з ситуацією в обох державах. Скажімо, у міжшкільному пункті навчання важко жартувати про Павла Зіброва, а у суботній школі — про диско-поло.  А якщо вже жартую, то доводиться пояснювати. Однак це, безперечно, відкриває учням якісь нові культурні горизонти», — розповідає з посмішкою викладач.

На своїх заняттях Олександр намагається сприяти порозумінню між молодим  поколіннями меншини та мігрантів. У міжшкільному пункті навчання він розповідає про багатокультурність України: кримських татар, караїмів, кримчаків та представників інших національностей, що живуть на українських землях. Пояснює, чому деякі українці говорять російською, мають різні віросповідання. Натомість у суботній школі звертає увагу на історію Підляшшя, Холмщини, Надсяння та інших теренів українського етносу. Дає дітям зрозуміти, що вони є не першими українцями в Польщі.

Крім того, суботня школа та міжшкільний пункт навчання проводять спільні заходи. Їхні учні та вчителі разом відзначали 90-річчя українського шкільництва у Варшаві, вшановують пам’ять жертв Голодоморів, покладають квіти на могили воїнів УНР. Останнім часом спільні урочистості стали менш частими. По-перше, пандемія обмежила проведення масових заходів. По-друге, почали виникати певні організаційні труднощі через поділ дітей за громадянством.

«Раніше ми разом відзначали початок та завершення навчального року. Наприкінці другого семестру діти з міжшкільного пункту навчання отримували додаток до свідоцтва з оцінками, що враховуються до середнього балу. Ми ж, як суботня школа,могли видати лише неофіційний сертифікат. Ці різниці засмучували деяких дітей, тому довелося відмовитися від такої практики», — пояснює Олександр.

Ми питаємо педагога, чи ця ситуація негативно впливає на відносини між учнями з меншини та тими, що мають мігрантський досвід?

«Ні. Діти є дітьми. Сьогодні дружать. Завтра сваряться. Післязавтра миряться. Однак загалом вони гарно спілкуються. Тим паче, що це діти зі схожих культурних середовищ», — говорить вчитель.

Він сподівається, що в майбутньому влада Польщі та України укладуть  угоду, котра б дозволила мігрантам та представникам меншини вчитися разом. А поки що Олександр разом з іншими педагогами та батьками шукають оптимальні форми співпраці, завдяки яким українські діти, незалежно від кольору паспорту, могли б зустрічатися та обмінюватися досвідом.

Іван КИСЛОЩУК

Текст створено в рамках ініціативи «Меншина і мігранти: спільні цілі, спільні дії», реалізованої в рамах Коаліції організацій меншин та мігрантів за підтримки програми «Активні громадяни – Державний фонд», що фінансується з фондів Європейського економічного простору (ЄЕП).