“Помста 一 найгірше слово на світі”: дискусія про польсько-українську історичну пам’ять

“Помста 一 найгірше слово на світі”: дискусія про польсько-українську історичну пам’ять 260623271 1502943040083911 537068627192402154 n

У четвер, 25 листопада, в Міжнародному центрі культури в Кракові відбулася зустріч з Катажиною Сурмяк-Доманською 一 авторкою книги “Чистка”. Захід супроводжує виставку “Україна. Взаємні погляди”, яку можна відвідати у Міжнародному центрі культури до 16 січня.

Зустріч під назвою “Зцілення пам’яті” вела Пауліна Малохлєб 一 працівниця МЦК, літературознавиця, літературна критикиня. 

Як зазначає Катажина Сурмяк-Доманська, працювати над книжкою її мотивувало прагнення довідатись більше про себе та своє коріння. Здебільшого книга присвячена родині її батька, який походив зі Східної Галичини. Він народився в 1933 році у сільській місцевості під Львовом, де в десятирічному віці став свідком жахливих історичних подій 1943-1944 років 一 Волинської трагедії. 

Авторка розповідає, що в її родині дуже мало говорилося про минуле, а як згадувалося то в такому тоні, ніби це була дрібниця, яку слід забути та не надавати їй значення. Водночас за цими подіями приховані глибокі травми, які торкнулися, зокрема, її бабусі Франі та її батька. 

“Він розповідав про якусь ідилічну землю під Львовом, де були гарні городи і сади, де були чудові люди 一 поляки та українці, де всі жили в злагоді, 一 ділиться репортерка та додає: Проте одного разу цей ідилічний світ почав тріщати: добрі сусіди перестали бути добрими”. 

Майже 40% поляків до сьогодні згідно з дослідженнями проведеними на початку 2000-них відчувають посттравматичний стресовий розлад (англ. PTSD 一 Posttraumatic stress disorder), пов’язаний із війною. 

У книзі Катажина для порівняння старалася дослідити історію своєї родини з обох сторін. Наприклад, жінка дізналась зовсім випадково про те, що її дід зі сторони матері був в Армії Крайовій, а пізніше сидів у в’язниці, де його тортурували. Репортерка підкреслює, що бідність, важка робота на полях робили людей шорсткими: їхня буденність просто не дозволяла їм перейматися минулим, розповідаючи вечорами сімейні історії перед вогнищем. Цей багаж досвіду спричиняє невміння висловлювати почуття.

Зі слів авторки, пригадуючи події Волинської трагедії, не можна говорити одразу про  1943 рік. Розповідь слід розпочати хоч би з 1930 році, коли тодішній прем’єр-міністр Юзеф Пілсудський вирішив організувати масштабну акцію відплати за диверсійні спроби провокацій, які проводили українські націоналістичні організації. Вони руйнували мости, телеграфні стовпи, нападали на польські маєтки. Пілсудський вирішив застосувати колективну відповідальність, тобто не шукати винних чи організаторів таких акцій,  а карати усе українське населення.

У 1930 році розпочалася акція пацифікації, яка охопила 450 сіл поблизу Львова. Польське військо систематично нападало на українців. Авторка наголошує, що поляки їх не вбивали, а принижували, тобто нищили майно, били, вішали жінок догори ногами (це називали “тюльпаном”, бо коли спідниця висіла вниз на жінці, формою нагадувала квітку), осквернювали ікони та інші предмети релігійного культу. Ці дії повторювалися багато років, тому люди накопичували злість та бажання помсти.

“Ці емоцій у відповідний момент використали Українські націоналістичні організації, які створили УПА, яка нарешті вирішила розправитися з поляками, щоб створити чистий простір для виникнення майбутньої української держави”, 一 вважає Катажина.

Проте книжка написана не для того, щоб роздряпувати рани. Авторка пише про непропрацьовані травми та про те, яким чином функціонує  наша пам’ять. 

“Я хотіла показати, якою жахливою та ідіотичною ідеєю є націоналізм 一 ділення людей на нації. Концепція того, що люди повинні групуватися згідно з ключем, яким є якась нація і що вона може бути якимось монолітом. Це розповідь про людей, які зазнали страшної кривди за не свої провини”, 一 підсумовує письменниця.

Цікаво, що авторка не подає прізвищ осіб, які робили злі речі, натомість зазначає тих, які комусь рятували життя або допомагали. 

Катажина Сурмяк-Доманська винесла з сім’ї, що помста веде до нескінченної послідовності взаємної шкоди. Мова не про те, щоб шукати винних зараз, коли минуло багато років. Репортерка ділиться розповідями про людей української національності, які в ці жахливі часи мали сміливість поводитися гідно, тобто допомагали сусіду-поляку, переховувати його, іноді ризикуючи життям, ба навіть жертвуючи ним, тому що вони не хотіли брати участь у цих масових вбивствах.

Після зустрічі усі присутні мали змогу купити книгу та взяти автограф у авторки. 

Запис зустріч подивитися можна тут

Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.

Фото міста та українців у Кракові – на нашому Instagram-акаунті за посиланням

Текст: Христя Гарбіч

 

Оцініть пост

Натисніть на зірочку, щоб оцінити!

Середня оцінка 0 / 5. Підрахунок голосів: 0

Голосів поки немає! Будьте першим, хто оцінить цю публікацію.

Поділитися публікацією

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram
Email

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Читайте також
Найбільш читані пости
Підпишіться на нас