Тазики – це група однодумців-волонтерів, що базуються у Кракові, двигуном яких є ІТ-спільнота. Команда скуповує старі авто і вже встигла перегнати на фронт понад 170 машин.
UAinKrakow.pl поспілкувався з координаторкою проєкту Тазики й айтішницею Юлею Рудановською та водійкою і перекладачкою Ольгою Коломоєць.
Про початок волонтерства
Ізюмчанка Юлія Рудановська розповідає, як їздила в АТО з 2014 по 2017 рік, волонтерила й обростала знайомствами. Згадує, що її суттєво підтримувала ІТ-спільнота. У лютому цього року до Юлі знову відізвався один із харків’ян: “Купили тут машину на фронт, і треба чимось забити, щоб не гнати пусту. У тебе є гуманітарка?”. Гуманітарка якраз була, стрийські хлопці-далекобійники привезли з Німеччини повний бус.
“Далі все склалося само собою. Хлопці приїхали, ми познайомилися, вирішили далі концентруватися саме на авто, – розповідає Юля. – Без пафосу також назвали самі себе Тазиками”.
Чому назва “Тазики”
Так команда жартівливо називає старі машини – тазик, корито. Старі машини зараз – це їхня спеціалізація.
Як працюють Тазики
Шестеро хлопців-айтішників вибирають машини у Кракові й на околицях. Підтримує їх “британське угрупування” – двоє хлопців і дівчина, які живуть у Лондоні. Вони купують машини там і везуть у Краків під час своїх вихідних.
З Кракова автомобілі переганяють далі. Найчастіше цим займаються дівчата – більш і менш досвідчені волонтерки. Ольгу називають особливо пробивною.
“Я не повертаю машину назад, – розповідає Оля. – Не пропускають на одному кордоні – їду на другий, на другому теж біда – їду на третій і проходжу його за 15 хвилин”.
Також дівчина розказує про свою подругу Світлану з Луганська, яка живе у Львові. Спершу жінка приймала Олю у себе ночувати, а потім, коли знадобився хтось для перевезення вантажівок, за місяць отримала водійське посвідчення категорії “С”. Дівчина на ім’я Іра, яка перегнала вже 15 автомобілів – дитяча лікарка з Харкова, яка вимушено переїхала в Івано-Франківськ. Беруть у команду і чоловіків – громадян Польщі та інших країн, багатодітних батьків. “У нас є один хлопець, з яким я познайомилася в таксі. У мене був чудовий настрій, я вирішила йому розказати, чим займаюся. І він запропонував свою допомогу, якщо треба перегнати машину, сказав, що в нього є всі категорії. Через якийсь час Юля йому написала, і він поїхав”, – ділиться Оля.
За словами Юлі, транспортування автомобілів – це великий логістичний ланцюжок. Таку кількість потрібно постійно координувати.
“Ми маємо чітко прописаний план, дедлайни, покрокову документацію на кожне авто, відповідальних осіб, водіїв”, – розповідає дівчина та охоче показує, як такий проєкт виглядає: папки, документи, звіти, фото. У її ноутбуці видно шлях кожного авто наче з gps-ом: ось лист від військового командування, ось авто купують, ось уже перефарбоване, тут його приймають волонтери з українського боку, а тут вже автівку обіймає щасливий військовий.
Які автомобілі зазвичай купують
Повнопривідні джипи, пікапи з відкритим кузовом або низьким задом, які можна переробити під евакуаційні потреби. На полі не проїде звичайна швидка, але добре впорається пікап.
“Ми намагаємося купувати такі машини, щоб поміняти тільки фільтр та масло, і вона могла їхати. Насправді корита ми не купуємо”, – сміється Юлія.
Коли команда тільки починала, то траплялося купувати дешеві автівки. Військові часом надто скромно просять — “щось аби було, аби їхало”, але потім це “аби було” глохне на передовій. Тож волонтери ввели для себе кілька правил: не купувати машини, старіші за 2000-й рік, також обов’язково має бути ціла рама і нормальна ходова. Зараз оцінюють стан машин, які купують, як більш ніж добрий.
Ціна питання
Як правило, 5-6 тисяч доларів. У цю суму входить сама автівка, експортна декларація, дрібна заміна фільтрів, паливо тощо. Пікапи трохи дорожчі – 7-8 тисяч.
“За тиждень ми купуємо три-чотири машини, тобто мусимо зібрати мінімум 20 тисяч доларів”, – розповідає волонтерка.
Хто надсилає гроші на допомогу
Скидається переважно ІТ-спільнота. Є такі, що донатять постійно. Не бракує також підтримки з-за кордону. Буває, що люди кидають нечасто, але дуже пристойні суми. На початку місяця легше, бо є зарплата, а під кінець збір йде важче. Юля каже, що ринок вживаних автомобілів поступово вичерпується.
“Волонтери вивезли вже все, що можна було вивезти. Нові автівки з’являються по одній-дві. Головне завдання зараз – піймати, тому хлопці постійно моніторять olx, оголошення на Facebook тощо”.
Куди передають автівки
Машини від Тазиків їдуть на Схід і на Південь. Юлія тішиться, коли потім є відгуки про роботу автівок на фронті. Але й буває, що машина проживе тільки кілька днів, бо в неї влучають.
Про труднощі в дорозі
Водійка Оля ділиться з нами історіями про ночівлі на кордоні, транспорт, який ледь зачиняється через кількість коробок, бюрократичну тяганину і навіть про поломки автівок.
“Одного разу коло кордону в мене забарахлила машина, – згадує Оля, – і я спитала в хлопців, чи може мені хтось допомогти. Ми від’їжджаємо, зупиняємося на трасі, хлопці відкривають капот, починають щось дивитися, щось мені пояснювати. Потім ми переходимо кордон, і я затримуюся з хлопцями, у яких було щось недозаповнене в декларації. Уже в Україні зупиняємося на заправці, втомлені пригодами стоїмо куримо, і один з хлопців каже: “Мені треба вертатися, мені на роботу завтра в Кракові! Але ще треба догнати ці машини до військової частини…”. Ми доїхали до мого пункту призначення, я віддала свій автомобіль. І от людина, яка мене бачить вперше в житті, віддає мені гроші на бензин, ключі від машини, документи – і я їду замість нього на потрібну точку!”.
Про волонтерський запал
За заслуги перед Збройними силами України Валерій Залужний нагородив команду Тазиків іменними відзнаками. На початку серпня нагрудні знаки привезли з Генштабу в Краків.
Юля переконана, що їхнього волонтерського запалу вистачить аж поки не закінчиться війна.
“У нас є розуміння того, що ми робимо, є відпрацьований шлях, і в кожного своє призначення у цьому проєкті”, – ділиться волонтерка.
Слідкувати за діяльністю Тазиків можна в телеграм-каналі. Підтримати Тазики донатами можна за посиланням https://linktr.ee/tazyky
Текст: Олена Бондаренко, Дарія Попова
Фото: Лідія Кожевнікова