Олександра Запольська про «Зустріч» та життя українців у Кракові 26 років тому

By on 27 Лютого 2020 0

Як виглядав Краків понад 20 років тому, що змінилося за той час і як з’явилась Фундація «Зустріч» – розповідає Олександра Запольська.

Олександра Запольська – співзасновниця Фундації «Зустріч», яка вже 27 років мешкає в Польщі та об’єднує українську громаду в Кракові. Вона є координатором багатьох освітніх та інформаційних проектів для мігрантів, співпрацює з урядовими установами й творить Український клуб у Кракові – місце, де кожен мігрант може відчути себе, як вдома.

Як ви переїхали до Кракова?

Ми приїхали до Польщі відвідати родину мого чоловіка через місяць після путчу 1991 року. На емоціях вирішили подати документи на карту, родичі чоловіка звідси – вони дали запрошення. Коли отримали карти побиту, то, звісно ж, були сумніви. Але вирішили спробувати. Так і залишились. Рік ми прожили в Єленій Ґурі, а потім переїхали до Кракова. В 90-х роках була глобальна хвиля міграції, як і тепер.

Пам’ятаєте, що відчували тоді?

Я навіть не уявляла собі, що це таке – виїхати на постійне місце проживання в іншу країну. Тим паче, коли вдома маєш налагоджене життя: я була керівником комп’ютерного центру при місцевому видавництві, чоловік працював редактором молодіжних програм на радіо. Ти переїжджаєш і починаєш з нуля, а це дуже важко.

Чим ви займались одразу після переїзду?

Це були часи перебудови, коли всі займалися торгівлею на базарах. Я, звісно ж, не знала мови, але дуже старалася знайти роботу за спеціальністю. І все вирішив випадок – так сталося, що мої знайомі з України попросили передати документи в Кракові власнику одного підприємства, який і запропонував мені роботу в абсолютно іншому для мене напрямку.

Ваша донька пішла до школи вже в Польщі?

Вона навчалась в польській школі з нульового класу, але чудово розмовляє українською. Я добре знаю, скільки вимагає зусиль «втримати» рідну мову для дитини. Вона все життя живе тут і я думаю, що в неї дві тожсамості – українська та польська. Коли почався Майдан, це моя донька була одною з ініціаторів «артистичних» протестів у Кракові. В дитинстві Оленка писала листи до родичів в Україну.

Ви часто повертаєтесь в Україну?

Ми ніколи не втрачаємо контакту – намагаємось їздити додому хоча б два рази на рік, двері нашого дому постійно відкриті для друзів та родичів. У нас завжди був, так би мовити, домашній український осередок у Кракові.

Який виглядав Краків 26 років тому?

Зовсім інакше, ніж зараз. 26 років тому на Казімєж ввечері краще було не ходити – там було небезпечно і скрізь занедбані будинки. Не говорячи вже про дороги й про те, що місто було набагато менше забудоване – на Ручаї були поля, а про Закшувек взагалі мало хто знав, хоч він не дуже далеко від центру. Я пам’ятаю, як будували перші супермаркети в Кракові, як розбудовували дороги і як з’являлися тепер вже звичні нам місця.

А що змінилося в Старому місті?

Раніше там вирувало життя. Зараз дуже мало квартир – все продали під апартаменти й офіси. А в ті часи там мешкало дуже багато людей різних статків. У 1995 році до нас приїхали знайомі зі Львова, де ввечері в центрі було темно. На краківському Ринку після півночі можна було випити кави, площа «жила» – це їх здивувало. Я маю одну дуже цінну і пам’ятну світлину – вигляд на вечірній Вавель з-під «Юбілату». Там ще було кілька великих і старих дерев, яких зараз немає.

У 2004 році, коли створювали музей «Підземелля Ринку», Площі просто не було. На Ринок не було входу, все було обгороджено, а в центрі – одна велика глибока яма. І це тривало досить довго, адже археологи не знали, на якому рівні зупинитися.

20 років тому у Кракові було багато туристів?

Краків завжди був туристичним містом, звісно, приїжджала не така велика кількість людей, як тепер, але туристів було достатньо. Оскільки Казімєж та Подгуже тоді туристично не розвивались, то все концентрувалось навколо Ринку. Район Казімєж став «відкритим» для відвідувачів приблизно 15 років тому.

Як з’явилася ідея Фундації?

Все почалося з Майдану. Тоді відбувались протестні рухи не тільки в Україні, але й в різних країнах. І раптом виявилося, що в Кракові українців багато. В один момент під пам’ятником Міцкевичу збирається група українців, які протестують. Тоді багато людей об’єдналося, знайомились один з одним. А коли вперше військовий літак привіз до Кракова дев’ять поранених з Майдану, об’єднання українців допомагало.

Почали приїжджати родини поранених, ми ними опікувалися. Треба ж було отримувати запрошення, відкривати візи тощо. Це і показало, що немає інституції, яка б могла координувати людей та вирішувати організаційні моменти в подібних ситуаціях. Я запитала в консульстві, чи існує якась система, як опікуватися хоча б родинами поранених, які хочуть приїхати до них? Сказали, що такої нема. «Приїдуть – то будемо думати».

Далі – більше. Організували приїзд дітей загиблих героїв Небесної Сотні, це була група молоді, що складалась з семи осіб. Потім приїхала група вдів загиблих разом із дітьми. Вони дуже згуртувалися між собою, ми багато розмовляли, бувало, я засиджувалася з ними до другої ночі. Після того було ще багато проектів.

Це показало, що в Кракові є група людей, які хочуть об’єднуватися і разом щось організовувати, творити, допомагати. Так я познайомилася з волонтерами. В той час Україні багато допомагали, висилали медичні препарати тощо. Поляки теж підтримували. Взагалі це були часи несамовитих зустрічей з чудовими людьми. Тоді було дуже велике бажання допомагати. Звідси й виникла ідея.

З якою метою з’явився Український клуб у Кракові – «Зустріч» і хто вам допоміг?

Окрім допомоги сім’ям загиблих воїнів, волонтерства, ми хотіли також об’єднати українців у Кракові. Заснували ми «Фундацію» втрьох: Малгожата Цюрик – представниця української меншини, Андрій Кудряшов, який на той час був докторантом і я, як представниця «старої» еміграції. Як і в 90-х, тоді почалась велика хвиля міграції, а ми хотіли гуртувати й об’єднувати людей.

Яка була ваша перша діяльність у Кракові, як фундації?

Перше, що ми організували – цикл прогулянок «Українськими слідами Кракова». На ці безкоштовні екскурсії, які проводив Микола Манько, приходило по 40 осіб. Так почали відбуватися різні події. Найбільше мене вразило те, що віце-воєвода в Воєводському управлінні сказав, що українців у Кракові нема. Тоді я зрозуміла, що треба якоїсь інституції, адже голосу українців ніде не було чути.

Відтоді відбулося багато зустрічей і вирішено чимало організаційних моментів. Хтось мусить бути «ланцюжком», який щось зв’язує, організатором. Це дуже невдячна робота, вона ніяк не оплачується, але цей голос нас, українців, в якийсь спосіб повинен був бути почутим. Зараз в «Зустрічі» об’єднуються українці Кракова.

Що зараз відбувається в клубі?

В приміщенні Фундації відбуваються заняття для дітей, концерти, літературні зустрічі, виставки, різні навчання, консультації та багато іншого. Але це тільки один напрямок, більше культурний та освітній.

На чому полягає діяльність Фундації в іншому напрямку?

Інша наша діяльність – інституційна, це робота в групі при Управлінні міста, в платформі Воєводського управління, постійний пошук проектів та програм. Наприклад, «Міжкультурні асистенти» школах Кракова, нині їх вісім. Якби ми не переконали директорів, що варто звернути на це увагу, ситуація виглядала б інакше. А ще в Кракові в професійних школах навчається багато неповнолітніх дітей з України, що мешкають тут в гуртожитках. Їм також треба допомагати, часом надавати психологічну допомогу. Це важкий вік, а якщо додати брак мови й розуміння, міграцію, різні менталітети з польськими учнями…

Коли була ідея заснувати фундацію, ви саме таким бачили її майбутнє?

Ну, тоді не задумувалась про масу проблем, які виникнуть. Тоді була велике бажання згуртувати людей, але не було розуміння того, скільки насправді труднощів існує. Але справді є багато осіб, які готові щось робити, об’єднуватись, допомагати й до того ж дуже часто безоплатно.

Які у вас плани, пов’язані з «Зустріччю»?

Я мрію про те, щоб все це якось структурувати, щоб це перейшло на певний рівень професіоналізму. Для цього треба прикласти дуже багато зусиль, шукати фахівців, спонсорів, організаторів, писати проекти і отримувати фінансування, об’єднувати ініціативи та гуртувати людей.

Офіційний сайт Фонду «Зустріч»
Klub Ukraiński w Krakowie – Fundacja «Zustricz»

Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фото міста та українців у Кракові – на нашому Instagram-акаунті за посиланням.

Розмовляла Катерина Банар

Коментарі