“Не пам’ятаємо чи не хочемо пам’ятати?” 一 у Кракові відбулася дискусія про Голодомор

“Не пам’ятаємо чи не хочемо пам’ятати?” 一 у Кракові відбулася дискусія про Голодомор dsc 2504 1024x684

У четвер, 2 грудня, у Міжнародному центрі культури в Кракові відбулася зустріч “Голодомор. Що ще треба сказати?” . Захід супроводжує виставку “Україна. Інші погляди”. 

У дискусії взяли участь Богдан Гудь 一  історик і політолог, доктор історичних наук, спеціаліст українсько-польських відносин і конфліктів у ХІХ-XX ст. та  Ізабелла Хруслінська 一 перекладачка, есеїстка, письменниця і громадська діячка, заангажована в польсько-український діалог та співпрацю. Модерував розмову редактор, репортер та журналіст Бартош Панек, який є, зокрема, співавтором подкастів “Do Ukrainy w 20 minut”.

За словами Ізабелли Хруслінської, у світі 16 країн, включаючи Польщу, визнало, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу. Вона наголосила, що ця трагедія сталася зі згоди західних країн, адже тамтешні політики, інтелектуали, журналісти не хотіли знати, що відбувається в Україні. 

“Це не лише травма українців, а й наша спільна. Світ дозволив задля політичних та фінансових цілей, зі свого цинізму, щоб Голодомор відбувся до кінця”, 一 говорить науковиця і зазначає, що захід відповідальний теж за те, що про цю трагедію не говорили багато десятиліть. На неї стали звертати увагу  лише тоді, коли Україна стала незалежною. 

Натомість професор Богдан Гудь поділився історією своєї родини: брат мами його дружини, яка походить із Сумської області, помер в 1932 році. Йому було лише  кілька  місяців. Мати втратила молоко і дитя померло від голоду. 

“За радянських часів це в голові не вкладалося, що людина може робити щось подібне з іншими людьми”, 一 визнає науковець.

Дві травми 30-тих в Україні

“Треба подивитися на дві трагедії: це Голодомор та ліквідація української інтелігенції, творців і митців протягом 1937-38 років (Розстріляне відродження). Тут політика Сталіна була продуманою. Була знищена національна тканина у вигляді селян, які були носіями українства та знищена українська інтелігенція”, 一 зауважує Хруслінська. 

За словами історика Богдана  Гудя, з 260 українських письменників репресовано 230. Це мало зробити Україну покірною та  лояльною до планів радянізації та колективізації Сталіна.  

“Не пам’ятаємо чи не хочемо пам’ятати?” 一 у Кракові відбулася дискусія про Голодомор dsc 2525

Пам’ять про Голодомор 

З початком війни  історичні проблеми відійшли на другий план. Більше говорять про те, що є актуальним для суспільства зараз, ніж про те, що було в історії. За словами професора, часом здається, що про Голодомор більше говориться за кордоном, ніж в самій Україні. 

“На жаль, іноді трапляються такі жахливі речі, яких ніколи б не сталося, наприклад, в Ізраїлі”, 一 стверджує Богдан Гудь і на підтвердження своїх слів наводить приклад “голодної  блогерської туси”, організованої  у День пам’яті жертв трагедії. 

“Про Голодомор не пам’ятають чи не хочуть пам’ятати?”, 一 ставить питання науковець

Крім того, професор згадує про акцію “Засвіти свічку”.  За його словами, доволі часто на цілий будинок вогник видніє лише в двох-трьох вікнах. Саме тому потрібну більше працювати  з пам’яттю про трагедію, що вимагає якісної роботи державних органів, шкіл та університетів. 

З критичними думками Гудя не погоджується Іза  Хруслінська. Вона підкреслює, що протягом незалежності українське суспільство стало більш обізнаним та свідомим. Пам’ять про події XX століття завжди намагалися стерти, тому зараз ці складні процеси не можуть відбуватись швидко. 

Проте, на думку професора, знання та пам’ять не ототожнюються. 

“Знання можуть бути в кожного, пам’ять 一 ні. Пам’ять у того, хто переживає це серцем. Мова про емоції людини, про те, як вона це сприймає: як факт, що загинуло кілька мільйонів людей чи переживає як трагедію власного народу.”, 一 пояснює Богдан Гудь. 

“Не пам’ятаємо чи не хочемо пам’ятати?” 一 у Кракові відбулася дискусія про Голодомор dsc 2499

Вплив трагедії на відносини з Росією

Росія продовжує зображати цю ситуацію як природний голод, наголошуючи, що в Казахстані померло порівняно більше жителів (у відсотках від загальної кількості населення), ніж в Україні. Вони говорять: у Росії багато людей померло від голоду, але замовчують, що на Кубані мешкало українське населення. 

Наслідком Голодомору стало те, що етнічна карта України сильно змінилася. 

Як стверджує професор, станом на 1939 рік кількість росіян в Україні зросла до 2 мільйонів. 

“Донбас у 1930-х роках був етнічно українським. Зараз, якщо поглянути, то це надзвичайно зрусифікована територія. І не лише мовно, а й генетично. Найбільше росіян було у районах спустошених голодом: ще теплі хати померлих займали переселенці з центральної Росії”, 一 пояснює Гудь. 

Як пояснює історик, традиція державності та тиранії урядів збереглася протягом століть. Ті методи, які були ефективними у часи Російської імперії, використовують досі, лише адаптовують їх до сьогодення. 

“Ситуація складна, але не безнадійна, адже підростає покоління Майдану і рано чи пізно якість має змінитися на кількість. Тоді я сподіваюся, що ця країна буде пам’ятати, що той, хто організував голод у 1932-33 роках, а це була Росія, не може бути другом, не може бути добрим сусідом, до нього завжди треба ставитися як до загрози для нації, загрози державності”, 一 підсумовує науковець. 

Дискусію можна переглянути на сторінці Міжнародного центру культури в Facebook.

Читайте також: “Помста 一 найгірше слово на світі”: дискусія про польсько-українську історичну пам’ять

Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.

Фото міста та українців у Кракові – на нашому Instagram-акаунті за посиланням

Текст: Христя Гарбіч

Фото: Лідія Кожевнікова

Оцініть пост

Натисніть на зірочку, щоб оцінити!

Середня оцінка 0 / 5. Підрахунок голосів: 0

Голосів поки немає! Будьте першим, хто оцінить цю публікацію.

Поділитися публікацією

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram
Email

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Читайте також
Найбільш читані пости
Підпишіться на нас