UAinKrakow.pl вже опублікували першу частину історій українок у Кракові, такі тексти ми вирішили написати з нагоди Міжнародного жіночого дня. Дякуємо, що поділились!
Першу частину можна прочитати за посиланням.
Ірина Котлярська-Фесюк. Це історія про те, як поезія і право наповнюють життя джазом, а ще про безкінечну любов до міста з першого погляду.
Її історія з Краковом розпочалася у вересні 2006 року, коли вона, будучи студенткою правничого факультету Могилянки, дізналася про можливість приїхати сюди за програмою обміну. «Рішення було прийняте миттєво – і вже за два тижні ми з подругою сиділи на лекціях у Collegium Novum i гуляли осінніми Плянтами, годуючи обважанками себе та голубів. Краків став абсолютним коханням з першого погляду», – розповідає Ірина.
Для Ірини рік життя тут був дуже цікавим, адже тут вирувало студентське життя, їй подобались викладачі, що обожнювали свою справу, знайомства з новими людьми та чарівними вуличками Кракова. Повертатися було складно. «Потому майже щороку у свій День народження я прилітала до осіннього Кракова – зустрітися із друзями, випити гарячий шоколад у Провінції і неодмінно прогулятися наодинці із містом, аби зарядити свій внутрішній акумулятор. Місто, у котрому завжди почувалася як вдома».
Вдруге приїхати до Кракова Ірина наважилась вже після закінчення двох вишів – практикуючий юрист, перекладач, разом з чоловіком та дітьми, одного дня вона вирішила податися на стипендіальну програму. «Конкурс було пройдено – Краків знову був моїм», – розповідає Ірина і додає, що той рік був значно більш насиченим, адже поєднувати все було дуже складно.
Після програми вона почала шукати роботу, а пошуки виявились справжнім випробуванням, навіть з великим досвідом і знанням мов. Деякий час сім’я мешкала у Сосновці. Сьогодні Ірина працює на улюбленій Кафедрі права інтелектуальної власності Ягеллонського університету, має ще кілька проєктів, а за карантинний рік реалізувала свою мрію – видала збірку поезій «Спасибі за джаз».
Оля Артем’єва. Це історія про гармонійну різноманітність, адже тут йтиметься про ІТ, фемінізм, материнство та різні досвіди Кракова, що чудово поєднались в одній людині.
Оля переїхала до Кракова, коли отримала пропозицію роботи в одній з міжнародних ІТ-компаній влітку 2017. Їй хотілось отримати новий досвід і працювати в різноманітному культурному середовищі «не лише дистанційно». Вона розповідає, що зовсім не знала наперед, чого очікувати від нового середовища, а Краків їй спочатку не сподобався. «Мені не приносили насолоди ані вулички історичного архітектурного центру, ні околиці. Тільки зараз мені відкривається краса міста…» – ділиться Оля.
Відчутних відмінностей українського і польського ІТ-середовища Оля не зауважила. Зокрема це стосується і ґендерного балансу. «Навіть без статистичних підрахунків помітно, що жінок в ІТ значно менше, ніж чоловіків. Ця тенденція поки що зберігається як в Україні, так і в Польщі, особливо у великих корпораціях, де дуже потужна конкуренція. В таких умовах складно дотриматись балансу work-life і частіше саме жінки вибирають сім’ю, а не кар’єру», – розповідає Оля. Вона має феміністські погляди і уважна до теми ґендерної рівності.
Нещодавно в Олі народився син, це стало джерелом зовсім нового досвіду життя у Кракові: «Мені здавалось, що я не зможу впоратись сама з адміністративними справами, розібратись із медичними закладами і бути без підтримки рідних в часи пандемії. Але все ж таки було прийняте рішення залишитись у Кракові», – розповідає Оля.
Завдяки сину тепер вона зауважує в Кракові ті речі, на які раніше не звертала уваги. Наприклад, вона бачить, що в Польщі тати досить активно залучені до догляду за дітьми. Тут часто можна побачити малюків із татами на дитячих майданчиках чи в кабінеті щеплень, і це радісно. А ще Оля помічає, що краків’яни загалом дуже доброзичливі та схильні допомагати іншим і, в порівнянні з великим і дещо хаотичним Києвом, Краків досі здається їй невеликим і затишним містом.
Лілія Хало. Це історія про те, що не варто боятися робити перший крок і кардинально все змінювати, адже в кінці тунелю завжди є світло.
Дитинство Лілії минало на західній Україні. «Я завжди була переконана в тому, що моє місце в Україні і я ніколи не буду жити за кордоном. Та життя внесло свої корективи. Я часто вживала «ніколи» і це наступало мені на п’яти. Варто було тільки подумати. Неодноразово голосно заявляючи «ніколи», обов’язково все відбувалося навпаки», – розповідає Лілія.
В рідному Червонограді Лілія займалась професійною аніматорською діяльністю, починала свій шлях в освіті, стала матір’ю. Однак там були й розчарування: «чотири роки пекельної боротьби з невдалим шлюбом, лицемірство, брехня, біль і зрада. Все те, що в майбутньому зміцнило. Я перегорнула цю сторінку».
«27 квітня 2017 року моє звичне життя обірвав доленосний дзвінок з Польщі. Приємний чоловічий голос представився Олександром, тоді я ще не підозрювала, що це був мій майбутній чоловік. Три місяці телефонних розмов і я розуміла, що закохана в голос, такий впевнений та надійний. В червні ми вже були на Півночі Польщі», – ділиться Лілія.
Спочатку в Польщі вона працювала покоївкою в готелі, не знала мови і мало що розуміла, однак постійно посміхалась, адже вміння спілкуватись з людьми допомагало. Потім вони переїхали до Кракова: початок спільного життя, важка робота в гастрономії, запалення шкіри, знову пошуки нової роботи. «Мені було важко працювати, але легко спілкуватися. Краків почав посміхатися, все налагоджувалось. Та стояло питання, з яким я прокидалась і засинала – мій син, який був з батьками в Україні. Ми не могли прийняти рішення – Україна чи Польща, Краків чи Львів».
Історія перебування Лілії за кордоном тісто переплітається з історією кохання – в 2019 вони з Олександром одружились, тепер вони з чоловіком та сином проживають у Кракові. І люблять це місто, адже Краків так схожий до Льовова. Лілія повернулась в сферу клінінгу, її син навчається в школі, займається футболом тренується в клубі «Wisła Kraków».
Надія Мороз-Ольшанська. Це історія про те, як важливо реалізовувати свій творчий потенціал, реалізувати себе і займатися тим, що любиш.
Надія – полтавка, вона переїхала до Кракова ще в 2012 році за компанію з подругою. Вона пояснює, що зробила це, бо треба було щось змінювати, адже в Україні було все стабільно та зрозуміло. За основною освітою Надія – режисер масових видовищ, у Кракові навчалася на магістратурі.
«Вибір на Краків впав теж випадково, але я рада, що потрапила саме в це місто», – ділиться Надія й додає, що перший час тут був важким, бо дуже не вистачало друзів і знайомих, які можуть підтримати. Спочатку теж гостро відчувався брак можливості реалізувати себе.
«Саме в той період я записалася на курс аргентинського танго, яке досить популярне в Кракові і почала працювати над реалізацією нових творчих проектів», – пояснює Надія. Разом з тією ж подругою, з якою вона потрапила в Краків та за підтримки директора Центру Молоді ім. док. Хенрика Йордана, вони почали проводити Міжнародний Фестиваль Українського Театру «Схід-Захід».
Пізніше Надія стала співзасновницею першої української книгарньо-кав’ярні у Кракові. Там можна придбати різноманітні книги українською, а також українські книги, що видані польською. Також в цьому місці проводять літературні зустрічі й мистецькі події.
«Ідея створити такий простір – Якуба Матушевського, яку підтримав Микола Ганюшкін, а також я та Сашко Ганюшкін. Зараз кожен з нас старається працювати в своєму напрямку, щоб покращувати і оптимізувати діяльність закладу», – розповідає Надія.
Ірина Гавриш. Ця історія про те, як власний бізнес може бути справжньою пристрастю, а ще про вміння радіти життю, досягати мети та жити за новими правилами.
Ірина мешкає в Польщі з 2014 року, а в Кракові – з 2016. Вона – фахівчиня з текстильного дизайну, до того ж помітно, що ця праця її дуже захоплює. Ірина розповідає, що у професію потрапила в певному сенсі раптово: в далекому тепер 2007 в Україні вона вивчала графічний дизайн у комп’ютерній академії, помітила оголошення про те, що потрібен дизайнер у салон штор і прийшла на співбесіду. «Я цілком чесно сказала, що всі мої навички в цій царині зводяться до оформлення вікон у власній квартирі», – сміється Ірина.
Несподівано, але на роботу її прийняли і вона досі вдячна чудовому колективу, в якому змогла здобути справді професійний досвід. Як виявилось, ця праця стала улюбленою справою її життя. У Кракові Ірина у 2018 році відкрила власний салон і займається дизайном штор.
Щоправда, пройшло не так багато часу відтоді, як справи налагодились, як почалась пандемія. Це накладає певний відбиток на весь бізнес (і не тільки в Польщі). Проте Ірина налаштована оптимістично. «Я навчилась жити за новими правилами. Багато хто з нас і не таке переживав, правда ж?», – каже Ірина і сподівається, що ми всі разом переживемо цей непростий період.
Напевно, труднощі переживати легше, якщо пристрасно любиш свою справу. За її спостереженнями, смаки клієнтів у Польщі та Україні та українських клієнтів відрізняються, а ще польські клієнти менше покладаються на рекламу і більше довіряють особистим рекомендаціям.
Ірина каже, що в Польщі загалом та Кракові зокрема цінує почуття безпеки – у житті та в бізнесі. «Люблю те, чим займаюсь! А займаюсь винятково тим, що люблю», – таке її життєве кредо, і це справді гарний рецепт щасливого життя, чи не так?
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фото міста та українців у Кракові – на нашому Instagram-акаунті за посиланням.
Ганна Поляк, Катерина Банар