Тетяна зайшла в кав’ярню втомленою, але водночас натхненною, і вибачилась, що поки неідеально говорить українською. Виявилося, що вона народилась у Білорусі й лише 10 років тому за покликом серця обрала стати українкою. “В Україні я могла думати і діяти вільно, а для творчої особистості це основне, як і для розвитку моїх дітей”, – розповідає вона.
Тетяна Ніколаєва – мама трьох дітей (зокрема, 9-річного хлопчика з інвалідністю), викладачка акторської майстерності та співзасновниця театральної студії, має чотири вищі освіти. Редакція UAinKrakow.pl поспілкувалася з Тетяною про те, як вона із сім’єю евакуювалася в Краків, наскільки важко переживає втрату колишнього життя та де знаходить сили будувати своє майбутнє заново.
Про мрії, які залишили в Києві
Протягом останніх 10 років Тетяна викладала акторську майстерність дітям, а її чоловік Денис – дорослим. Вона пройшла довгий шлях до розуміння, чим хоче займатися. Спочатку Тетяна здобула освіту в нафтовій енергетиці, потім вивчала теологію, згодом – менеджмент, і от нарешті обрала професію режисера.
Подружжя мріяло про власну акторську студію. Довго вагались, готувалися, і три роки тому відкрили “Літо” на лівому березі Києва. Потім сталася пандемія COVID-19, тому треба було адаптуватися, перелаштовувати курси під онлайн та шукати нові шляхи, як триматися на плаву.
Перед повномасштабною війною студія нарешті досягла того рівня, якого так давно хотіли засновники – одночасно у них навчалися 150 учнів, а навесні мали відбутись кілька театральних прем’єр. Тетяна з чоловіком були щасливі, їх рекомендували як спеціалістів, студія процвітала. Але 24 лютого на Київ та інші міста України полетіли ракети.
“Студію довелося закрити. По-перше, ми не мали фінансів утримувати її так довго без занять. По-друге, найближче бомбосховище було за десять хвилин від студії. Мені було страшно за наших учнів, я морально не могла взяти на себе таку відповідальність“, – каже Тетяна.
Власники студії не припиняли спілкуватися з учнями. З березня Тетяна почала проводити безплатні онлайн-заняття, щоб зміцнити їхній дух.
“Знаєте, це така собі частка “нормальності” в хаосі подій, згадка про мирні часи та власне життя. Дітям це дійсно допомагало, стало для них підтримкою в тяжкий час”, – ділиться жінка.
Зараз у студії взяли канікули до вересня, і вже потім будуть вирішувати, як все реорганізовувати.
Про незаплановану евакуацію до Кракова
У Кракові Тетяна опинилася випадково. Родина на кілька днів поїхала у Львів, і саме там їх застала війна. У всіх було по рюкзачку з одним набором змінного одягу, документами та грошима. За два тижні батьки зрозуміли, що дітей варто вберегти від війни, бо молодший син – дитина з інвалідністю – дуже чутливий, він може почути гімн України і розплакатися, що вже казати про постійні сирени.
Вони ніколи не були закордоном, тому вирішили поїхати в Краків – це було близько. Коли приїхали до міста, то були розгублені та спантеличені. Проте завдяки допомозі міжнародної акторської спільноти UNIMA знайшли багато друзів, які допомогли з житлом, легалізацією, роботою та іншими потребами. Крім того, Тетяна отримала стипендії імена Сціллi Елворті, одним з організаторів якої є Асоціація місцевих творчих центрів „Slot Hospitality Network”. Учасники програми займаються суспільно корисною волонтерською роботою, яка сприяє покращенню стосунків між поляками та українцями.
Подружжю також вдалося знайти роботу у театрі, де вони беруть участь у кількох постановках.
Однак на довоєнний фінансовий рівень сім’я ще не вийшла.
“Мати трьох дітей дуже дорого, особливо коли ви починаєте все спочатку: без речей, книжок, ноутбуків і так далі. Багато грошей іде на підтримку молодшого – йому потрібна реабілітація, заняття з логопедами, різні інтеграційні вправи”, – розповідає режисерка.
Про те, як діти повернулися до життя після війни
Після кількох місяців “на валізах” і з думками про швидке повернення додому, в сім’ї ухвалили рішення не відкладати життя. Тетяна з чоловіком вирішили рік пожити у Кракові й оформили договори зі школами.
Діти потроху відходять. Молодшому найскладніше, бо в нього є певні труднощі з мовленням і потрібен нагляд логопедів, а донька та середній син краще адаптуються.
“У нас у сім’ї такі стосунки, що діти не бояться проявляти себе та розповідати, що їх цікавить чи турбує. Щоб це працювало, батьки теж мають бути відкритими.
Ми з чоловіком постійно розповідаємо дітям, що відчуваємо (беручи їхній вік до уваги, звісно). Говоримо, коли нам страшно чи погано. Діти мають знати, що ми люди, живі, з почуттями, неідеальні, але дуже сильно їх любимо і завжди будемо намагатися їх зрозуміти”, – говорить Тетяна.
Про творчість у стані виживання
Тетяна мріє відкрити свою студію й у Кракові, але поки шукає на це сили.
“Я розумію, як це може прозвучати, бо вже майже пів року минуло, і я б мала б стресувати менше. Але ми не відпочивали, весь час були в “стані виживання”. Зараз працюємо шість днів із семи й не можемо навіть на кілька днів поїхати в ліс чи до озера“, – каже жінка.
Вона додає, що не має наміру жалітися, але через виснаження важко знаходити сили на творчість.
“Я навіть не очікувала, що буду так все переживати, бо ми, на щастя, не втратили рідних на війні. Але коли я заплющую очі, то бачу щойно завершений ремонт у нашій квартирі в Києві й останні двері, які треба було прикрутити”, – розповідає Тетяна.
Режисерка хотіла б повернутись до Києва, зайти у свою студію, поставити ту виставу, що мала відбутися 5 травня, але заради дітей обирає бути сильною, вивчає польську та адаптується. Сподівається, що вже у вересні зможе повернутись до активної творчості.
Зараз Тетяна навчає дітей акторській майстерності безплатно. Заняття впливають на здорову дитячу самовпевненість – так найменші краще себе почувають у нових обставинах. Діти Тетяни теж ходять на заняття, а чоловік планує найближчим часом набирати місцеву групу для дорослих.
“Зараз наша студія працює у Figur – це найкращий театр тіней у Польщі. У ньому ми готуємо лялькову виставу для дітей. До речі, директорка цього театру пані Даґмара дуже допомагає нам та іншим акторам і режисерам з України. Також у театрі Ґротеску ми готуємо виставу для дорослих. Відвідуйте культурні заходи!”, – запрошує режисерка.
Читайте також: “Я не хотіла знову дивитися, як руйнується мій дім”: історія Анастасії з Бахмута, яка тікала від війни вдруге
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фоторепортажі та корисні інфографіки – на нашому Instagram-акаунті.
Спілкувалася: Нія Нікель
Фото надала Тетяна Ніколаєва