Нещодавно ми радили вам, як записати дитину в польську школу. Сьогодні ж ділимось історією нашої коректорки Ірини, яка перебралася з Києва до Кракова і вже записала сина на заняття. Про підтримку від шкільного колективу і зворушливі малюнки – більше у нашому матеріалі.
В той ранок ми зібрали найнеобхідніше на кілька тижнів, щоб було максимально зручно нести на собі. І вже понад місяць ми не вдома. Ми не засинаємо у своїх ліжках, не п‘ємо зранку каву з улюблених філіжанок, не граємо в настільні ігри, не прокидаємося від щебету нашого папужки… Ми стільки всього зараз «не …», що не вистачить доби, аби перерахувати.
Війна перекреслила всі звички, всі плани й мрії. Ми адаптуємося там, де знайшли безпечний прихисток. Вже майже місяць ми живемо в Кракові. Моя маленька родина: я, син Єлисей 8-ми років та молодший Михайлик, що має 7 місяців. Навіть не родина, а частина, бо центр її – тато та коханий чоловік – залишився вдома, в Києві.
Одне з перших важливих завдань, які стояли переді мною -– віддати старшого сина в школу. Вибір впав на найближчу до нас у районі. Мене прийняла директорка, ми разом написали заяву на вступ, узгодили всі формальності, розклад, харчування і тд. Я вже почала подумки складати список, що треба придбати, і зовсім не очікувала, що педагогічний колектив вже про все подбав, і нам вручили портфель зі всім необхідним.
На перший шкільний ранок все було як зазвичай: підйом, сніданок, прогулянка до школи. Усе ніби в нормальному житті, не враховуючи того, що жоден з нас не знав польської до цього моменту, а тепер ми разом вчитимемо її. Сподіваюся, що спільні заняття додатково зблизять нас із сином.
Після уроків ми стояли в коридорі школи: син і я перед ним навприсядки, щоб допомогти застібнути куртку. І раптом він каже: «Ти знаєш, а на мене чекали». Тобто? Я прокрутила безліч ситуацій, щоб могло статися, чи нічого поганого не трапилося. А син тим часом вийняв із наплічника малюнки. Ось жовто-блакитне сердечко, ось жовто-блакитний прапорець, ось листівка з підписом: «Ми разом, ми раді вітати тебе тут!».
Виявилося, що діток з майбутнього класу сповістили про наш прихід, і кожен з них спробував привітати Єлисея, підбадьорити та підтримати його.
Я відчула вдячність до польських дітей, що знайшли час для малюнку незнайомому хлопчику, і полякам загалом, які ділом підтримують сусідню країну. Я розумію, що наш прихід до школи, такий безболісний і приємний -– це ціла низка вирішених питань на багатьох рівнях, це допомога від людей, імен яких я навіть не знаю.
Я дуже вдячна їм усім, як і мої сини.
Раніше ми писали про те, як віддати дитину до школи в Кракові?
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові – підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фото міста та українців у Кракові – на нашому Instagram-акаунті.
Текст: Ірина Брайко
Титульне фото: Unsplash