20 січня організація Sun for Ukraine оголосила, що припиняє участь у щоденних мітингах біля пам’ятника Адаму Міцкевичу в Кракові. З початку повномасштабного вторгнення співзасновниця організації Тетяна Голюк спільно з іншими учасниками розповідала про війну в Україні, а також займалась організацією тематичних акцій та збором коштів для військових.
Журналістка порталу UAinKrakow.pl поспілкувалася зі співзасновницею організації Sun for Ukraine та розпитала, що вплинуло на їхнє рішення, хто та для чого приходив на мітинги та як активісти далі допомагатимуть Україні.
Коли й за яких обставин з’явилась організація Sun for Ukraine?
Ми зустрілися на протестах у березні. Кожен з нас хотів різними способами привертати увагу до війни в Україні. Спочатку була я й Олександр Бірюков, потім до нас долучився Дам’ян Політанський. Дам’ян вивчає право, тому часто давав нам юридичні поради. Під час підготовки до заходів ми почали проводити більше часу одне з одним. Потім вирішили створити організацію, щоб мати змогу збирати кошти й допомогти військовим. Офіційно ми зареєстрували фонд 29 липня.
Окрім щоденних протестів ми влаштовували низку тематичних акцій (наприклад, концерти чи покази), а також проводили збори коштів. Організація всіх подій вимагала багато праці. Однак ми дуже детально готувалися до кожної з них: вивчали міжнародне право, закони, статути ООН. На цих протестах ми всі разом виросли.
Скільки зараз учасників в організації?
Загалом активних учасників, з якими ми спільно організовуємо якісь події, десь 15-20. Ми вже як одна родина, і в кожного з нас є своя сфера відповідальності: логістика, комунікація з військовими частинами, соціальні мережі або комунікація з пресою.
Мітингами біля пам’ятника займалися кілька організацій? У кожного була якась зона відповідальності, наприклад хтось займався організацією звуку, а хтось написанням сценарію?
Від початку це був і є протест людей, однак дозвіл на проведення акцій отримує конкретна особа, ініціативу якої ми вирішили підтримати. На початку ми не думали, хто за що формально відповідає — все відбувалось інтуїтивно. Уже потім ми почали вигадувати тематичні акції, щоб привернути увагу туристів.
Якщо ми говоримо про технічну складову, то гроші на колонку біля пам’ятника ми просто зібрали. Коли відбувалася більша маніфестація, то KOD (Комітет охорони демократії) в Малопольському воєводстві надавав нам апаратуру.
Чи ви маєте стосунок до фейсбук-сторінки Nato Close the Sky, де часто публікує дописи користувач підписаний як Андрій Фученко? Чи є він учасником вашої організації?
Андрій Фученко власне і є людиною, на яку оформлені мітинги. Він не є частиною нашої організації й не хоче нею бути. Його позиція: мітинг — вибір людей, а не організацій. Так само до сторінки ми не маємо стосунку — у нас є свої соціальні мережі, в яких ми пишемо про свої події та свої історії. Так, вони мають свої спільні риси, бо обидві пов’язані з мітингом біля пам’ятника. Я розумію, що людям зараз важко зрозуміти різницю, але вона є.
Чи можете пояснити, яка саме ця різниця?
Ми просто долучались до цих мітингів біля пам’ятника Адаму Міцкевичу, намагаючись зробити їх кращими, тобто використовуючи наші таланти збирали кошти у свою скриньку. Наша позиція така, що ми не жебракуємо і не виманюємо кошти: ми говоримо, що Україну можна підтримувати інформаційно та пожертвами перевіреним організаціям, і завжди перераховували яким. Наші активісти ніколи не ходили з коробочками — скринька стояла перед пам’ятником, і навіть не під час кожної денної маніфестації.
Коли я прочитала відгуки, то зрозуміла, що люди вважають ніби це представники нашого фонду ходять з коробочками по площі. Однак це волонтери організації “Life and Peace”. Ми з нею не співпрацюємо і не маємо нічого спільного. Ми перевіряли її, але не змогли знайти достатньо інформації. Керівник цього фонду звертався до нас із пропозицією співпраці, але ми відмовились, бо не бачили їхніх реальних результатів і інформації про те, куди йдуть кошти.
Тобто організація Life and Peace не мала стосунку до мітингів?
Ні. Зараз до мене доходить інформація, що вони говорили ніби мають стосунок до акцій. Проте ми не мали й не маємо з ними нічого спільного. Зі свого боку ми намагались домовлятися з ними, бо жебракування не найкращим чином репрезентує Україну.
Мені здається, що вони не показують реальних масштабів зібраних коштів у своїх соціальних мережах. Тільки на площі у Кракові ходить 5-6 волонтерів, а є ще й збори у Варшаві. Ми б не хотіли, щоб виглядало наче українці тільки просять гроші.
Чому ви перестали долучатися до мітингів?
Ми хочемо одразу реагувати на події, які відбуваються. Зараз тема мітингів викликає суспільний резонанс. За останній час з’явилося дві петиції, які вимагали заборонити проведення акцій: рух “16 Postulatow” (якщо детально прочитати, то він пов’язаний з пропагандою) та іншої організації, що пов’язана з костелом. Отож, ми вирішили, що варто змінити спосіб діяльності. Ми не можемо робити протести, якщо вони суперечать волі мешканців міста.
Ми й далі бачимо сенс у мітингах, і я наголошую, що це важливо і в Польщі, і закордоном, але ми хочемо організовувати якісь більші й масштабніші акції. На нашу думку, у Кракові ніхто не має такого досвіду організації тематичних протестів як “Sun for Ukraine”.
Чи були якісь конфлікти серед учасників мітингів щодо форми їх проведення?
Конфлікти завжди є між людьми, між організаціями. У нас трішки розійшлись погляди з іншими учасниками, але не це вплинуло на наше рішення. Ми поважаємо цих людей, і я не буду розголошувати, в чому полягав конфлікт. Вони роблять чудову роботу, і коли виходять на протести, то це у той чи інший спосіб допомагає.
У коментарях у соціальних мережах писали, що в день трагедії у Дніпрі (влучання російської ракети у житловий будинок 14 січня — прим.ред.) на мітингу вмикали пісні “AВВА”. Чи справді таке сталося? Хто відповідав за музичний супровід акції, і чи ви вважаєте такий супровід доречним?
Я про цю ситуацію дізналася лише з коментарів. Мене в той день не було на протесті, бо я була у Варшаві. Не можу сказати, що це була за ситуація, і не хочу коментувати те, чого я не знаю.
З’являлися також коментарі, що щоденні акції вже почали дратувати мешканців і туристів. Як Ви прокоментуєте подібні заяви?
Туристів це дратувати не може, бо вони в Краків приїжджають максимум на тиждень. Натомість з нашого досвіду небагато мешканців щодня бувають у центрі міста. Я також маю багато друзів-поляків, і голосів “проти” від них я не чула. Якщо ми говоримо про реакцію людей, то, наприклад, волонтерам та військовим, які приїхали з України, було важливо побачити, що люди борються і роблять, все, що можуть. Що є місце, де вони можуть почути “дякую”. Навіть біженці надихались і вже в інших містах організовували свої акції.
Наші мітинги мали два завдання: інформувати про війну в Україні та збирати кошти. З другим завданням ми дуже круто справлялися завдяки всім, хто приходив і стояв. Ми змогли закупити багато речей для українських військових, ми маємо підписані договори з конкретними військовими одиницями. Наша позиція така, що ми маємо знати, куди і для чого йдуть зібрані кошти, а після цього вже займаємося закупівлею та організовуємо логістику.
Якщо говорити про інформаційну ціль, то її також досягнуто. Туристи, які відвідують Краків, чують і запам’ятовують промови про війну в Україні.
Також ми долучалися до організації різних мітингів закордоном, зокрема, у Франції. Ми побачили, що там люди взагалі мало знають про війну. Власне, для цього ми й робимо мітинги, які привертають увагу як туристів, так і закордонної преси.
В одній із заяв, яка лунала на демонстрації, закликали поляків віддати українцям усю їхню зброю, бо наші військові віддають за них своє життя. Пізніше цю заяву розповсюдили по російських пропагандистських телеграм-каналах. Чи ваша організація підтримує цю заяву?
Ні. Цю фразу людина сказала від себе. Вона емоційно переживає війну і події, які відбуваються. У цього чоловіка своя позиція, і про неї краще запитати в нього.
У коментарях також часто лунає закид, що люди ходять на мітинги, бо їм “немає чим зайнятись” або “вони ніде не працюють”.
Я скажу на своєму прикладі: з 24 лютого мій батько стоїть на оборонних позиціях. Після повномасштабного вторгнення я місяць “жила” на кордоні, припинила свою роботу в Кракові, бо всією душею і серцем була з Україною. З того моменту у мене не було дня, коли мені немає чим зайнятись. Я закінчую магістратуру з національної безпеки, а також працюю. Те саме можу сказати про Олександра та Дам’яна.
Ми намагаємося заробити собі на життя, бо за організацію мітингів нам ніхто не платить. Навіть у наші соціальні мережі вкладено багато роботи: графіки, тексти, переклади. Були випадки, коли я непритомніла біля пам’ятника, бо мій організм був виснажений. Мітинги також не варто знецінювати, бо й вони призводять до сильного емоційного перенавантаження.
Які подальші плани організації Sun for Ukraine?
Ми не будемо брати участь у щоденних протестах, але це не означає, що ми припиняємо діяльність. У майбутньому робитимемо тематичні акції в Кракові, які будуть “на часі” і відповідатимуть на конкретні виклики. Зараз ми зосереджені на зборах коштів онлайн, розвиваємо наші соціальні мережі. Також займаємось організацією благодійної виставки картин та фотографій з Бахмута та Соледара. Ми не здаємось, а фокусуємось на інших, не менш важливих речах.
Можливо, ми робили щось неправильно під час протестів, і я не знімаю із себе за це відповідальності. Ми робимо все що можемо тільки з добрими намірами, і часто з останніх сил.
Читайте також: У Кракові вимагають заборонити щоденні українські протести на Площі Ринок
Розповідаємо першими новини для українців у Кракові — підписуйтесь на телеграм UAinKrakow.
Читайте більше новин, вподобавши сторінку UAinKrakow.pl у соцмережі Facebook.
Фоторепортажі та корисні інфографіки — на нашому Instagram-акаунті.
Текст та фото: Анастасія Олексюк