Кам’яниця «Під Круками» за адресою Rynek Główny 25 у Кракові – місце, безсумнівно, знане і шановане. У історичній будівлі міститься Міжнародний центр культури – інституція, яка вже багато років займається збереженням та популяризацією спадщини Центрально-Східної Європи, а також бібліотека і галерея.
МЦК реалізує низку проєктів, зокрема, ті, які пов’язані з Україною: Академія спадщини для України, виставки, публікації, конференції, стипендіальні та освітні програми для дітей і молоді та екскурсії українською мовою.
Про діяльність МЦК, пов’язану з Україною, досягнення та плани UAinKrakow.pl розмовляє з доктором Міхалом Вишневським – керівником Освітнього центру – Академія Спадщини (ОЦАС) та Зофією Рокиткою з ОЦАС.
Почнімо з найважливішої місії Міжнародного культурного центру.
Д-р Міхал Вишневський: Наша установа заснована 33 роки тому і стала першою культурною інституцією в Польщі після політичних змін 1989 року. Від самого початку місією МЦК був міжкультурний діалог. Сьогодні це може звучати досить очевидно, адже цим займається багато інституцій, але наші початки – це часи, коли Польща була ще ізольованою країною і треба було шукати різні форми порозуміння.
Зофія Рокитка: Засновник і багаторічний директор МЦК професор Яцек Пурхля хотів, щоб ми були особливо активними у сфері культурної дипломатії. Ми здійснюємо дипломатію на арені Центральної та Східної Європи. Діємо через виставки, публікації, різні освітні та навчальні проєкти. Намагаємося зміцнювати відносини, працюємо у сфері культури.
Д-р. M.В.: Від самого початку ми прагнули відкривати Центральну Європу. Центральна Європа ще до падіння комунізму стала важливою темою. Цей регіон хоча і належав до Східного блоку, в культурному плані, був частиною Європи.
Це була ідея, яка стояла за створенням МЦК. Ще в 1992 році МЦК організував Місяць європейської культури — безпрецедентну подію в тогочасній Польщі. Багато подібних проєктів реалізовувалося також в наступні роки.
Від самого початку Україна була дуже важливою і присутньою в діяльності нашої інституції.
Першою спільною темою була, мабуть, Галичина…
Д-р. M.В.: Зв’язки між Краковом і Львовом є природними, усталеними в історії. Однак на початку 1990-х років треба було заново пізнавати одне одного, шукати партнерів, знаходити спільну мову і обирати, які проєкти можна б реалізувати.
Десять років тому в МЦК відкрилася виставка, присвячена Галичині, «Міфи Галичини». Ідея полягала в тому, щоб показати цей певною мірою штучний політичний витвір, створений Австрією наприкінці XVIII століття, як місце, де в другій половині XIX століття народжувалися національні концепції. Виставка була показана тут – це була одна з найбільших виставкових подій МКЦ. Потім — у Історичному музеї Відня. Під час цього проєкту ми весь час співпрацювали з українськими партнерами. Метою було віднайдення спільних цінностей, спільних візій, спільних наративів.
Є чудовий альбом, виданий МЦК, який супроводжував вашу виставку «Міфи Галичини».
Д-р. M.В.: Ми маємо велику кількість публікацій про Україну. Понад два десятиліття тому ми провели конференцію «Краків і Львів у європейській цивілізації», яка супроводжувалася публікацією. Від початку 1990-х років МЦК бере участь у монументальному проєкті «Матеріали про історію сакрального мистецтва на східних землях колишньої Речі Посполитої», ініціатором і виконавцем якого був професор Ян К. Островський — багаторічний директор Королівського замку на Вавелі – Державних мистецьких зібр. Було видано кілька десятків томів каталогу пам’яток із Західної України, і проєкт триває донині. Ним користуються багато людей в Україні.
З часом таких програм, проєктів стало більше. У рамках нашої інституції ми створили післядипломне навчання – Академію спадщини, присвячену управлінню культурним надбанням. За останні роки ми також двічі організовували Академію спадщини для України, яка співфінансується Міністерством культури і національної спадщини в рамках програми «Культура, що надихає».
При Академії Спадщини діє також Асоціація випускників Академії, яка з 2008 року, завдяки Міністерству культури і національної спадщини та Національному інституту польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка», розпочала реставраційні роботи в інтер’єрі Вірменського собору у Львові.
Роботи тривали понад 12 років. Крок за кроком вдалося провести консервацію розписів у наві, а потім у вівтарі, створених у міжвоєнний період Яном Генриком Розеном. Також проведено консервацію гігантської мозаїки в куполі собору, яку створив Юзеф Мегоффер – один з найвизначніших краківських художників періоду Молодої Польщі. Були проведені роботи над стелею та багатьма іншими елементами костелу.
У 2015 році ми підготували виставку, яка демонструвала собор, інтер’єри, реставраційні роботи. Виставка подорожувала Польщею, була показана у Вірменії. Ми дуже хотіли показати її у Львові. Сподівалися, що вона послужить українським партнерам для промоції собору в інших містах. Спочатку виставка була запланована на січень 2022 року, але чергова хвиля ковіду змусила нас перенести її на березень 2022 року…
Звідки ви черпаєте натхнення для таких різних проєктів?
Д-р. M.В.: Наша робота передбачає налагодження партнерства в різних країнах: Австрії, Чехії, Словаччині, Румунії, Литві і, звичайно, Україні. Спочатку це були переважно львівські інституції. З часом партнерів ставало дедалі більше. Ще до початку повномасштабної війни нам вдалося організувати велику виставку «Україна. Взаємне бачення» і привезти до Кракова роботи з Національного художнього музею в Києві. Для нас це була дуже важлива подія, адже ми вперше реалізували проєкт з такою важливою українською інституцією і в такому масштабі.
Ярослав Грицак “Україна. Звільнитися від минулого”, прес-матеріали
З.Р.: Ми прислухаємося до того, що говорять наші партнери: чи то інституції, чи то люди, яких ми приймаємо у Кракові, наприклад, у рамках стипендіальної програми «Тезаурус Полонія» або інших освітніх програм. Часто ці ідеї виникають майже органічно, самі стипендіати, які бачать наші проєкти, можуть надихнутися і зробити висновок, що організація навчальної програми стала б у пригоді для працівників культури в Україні.
Чи стикаєтеся ви з політикою, беручись за такі теми?
Д-р. M.В.: Ми дуже зацікавлені у створенні простору для діалогу, партнерства та співпраці. Віримо, що тільки співпраця і відкритість до сусідів дозволить обговорювати історичні питання і побудувати спільне майбутнє. Саме на це спрямовані всі наші проєкти.
Чи бачите спільне майбутнє для наших країн?
Д-р. M.В.: Проєкт «Академія спадщини для України», започаткований рік тому, покликаний підготувати українських музейників до співпраці з партнерами з інших країн. Наприклад, для отримання фінансування від ЄС. Ми дуже хочемо, щоб українські партнери побачили в МЦК інституцію, яка будує мости, створює клімат порозуміння і працює заради спільного майбутнього.
З.Р.: Цьогорічний випуск Академії спадщини для України мав особливий характер. Окрім участі у навчальних візитах до ключових культурних інституцій, лекцій та воркшопів, учасники мали можливість відвідати 7-й Форум спадщини Центральної Європи, темою якого була відповідальність та оновлення.
Ми також хочемо дати можливість науковцям, які не можуть реалізувати свої дослідницькі проєкти в Україні, здійснювати їх у Польщі. Хочемо, щоб вони могли працювати без перешкод, пов’язаних з війною.
Програми, які ми впроваджуємо, можуть здатися дещо передчасними. Чому, наприклад, ми вже навчаємо музейників культурній освіті? Чому наступного року хочемо говорити про промоцію? Ми робимо це, бо знаємо, що не можна зупинятися. Віримо, що культура живе постійно, і хочемо, щоб вона була інструментом відбудови після війни.
Д-р. M.В.: Під час 7-го Форуму ми також обговорювали злочини проти культурної спадщини, проти пам’яток, які щодня руйнуються на території України.
Ми хочемо бути місцем, де проблеми, з якими стикається Україна, були б почуті, зокрема людьми з інших країн. Хочемо, запрошувати партнерів з України до проєктів, які можуть дати результат в майбутньому: чи то збереження творів мистецтва, чи то розвиток освітніх і музейних програм, чи, ширше, – створення спільних заходів щодо спадщини.
З.Р.: Культура в Україні є однією з головних цілей атак під час війни, але водночас вона є найбільшою силою. У нас склалося враження, що під час війни українська культура стає ще більш активною. Є силою і зброєю українців.
Наскільки мені відомо, ви є установою, орієнтованою не тільки на науковців, але й місцем зустрічей для українців, які проживають у Кракові.
З.Р.: Досі наша розмова була зосереджена переважно на програмах, орієнтованих на професіоналів з України. Однак, МЦК працює у двох напрямках, і другою важливою частиною нашої діяльності є пропозиції, підготовлені для мешканців Кракова, зокрема українців. Наша пропозиція охоплює освітні семінари, екскурсії виставками та тематичні прогулянки Краковом українською мовою. Тому ми заохочуємо вас стежити за нашими соціальними мережами та вебсайтом, де ми регулярно надаємо інформацію про актуальні події.
Д-р. M.В.: Відкритість до української громади, яка сьогодні є найбільшою меншиною у Кракові, має бути нашим обов’язком. Якщо щось реалізується в довгостроковій перспективі, протягом багатьох років, це дозволяє завоювати довіру, і саме цьому слугують заходи та проєкти, що реалізуються в МЦК.
Текст: Олена Бондаренко
Титульне фото: Форум спадщини
Центральної Європи: Відповідальність i
регенерація, fot. Paweł Mazur
партнерський матеріал