Лорна живе у Польщі майже 3 роки, працює, веде блог, має майстерню, де шиє іграшки і багато подорожує. Обираючи між Львовом і Краковом обрала Краків: польську мову вчила на ходу, разом з тим викладаючи українську тут.
Що привело тебе у Краків? Як швидко далася польська мова і знайшлися друзі?
У мене не було конкретної мети переїхати до Польщі чи взагалі за кордон. Краків виявився кращим варіантом із двох. Тут уже закінчувала останній заочний курс, їздила в Україну на сесії. Польську я чудово розумію, добре говорю і пишу. В університеті мала всього пару занять з польської, тому приїхавши сюди використовувала ті слова і фрази, які запам’ятала під час попередніх приїздів до Польщі. Мову вчила буквально на ходу.
Я не можу сказати, що у мене є саме близькі друзі серед поляків, натомість є багато знайомих, з якими я спілкуюся більше або менше. Це люди дуже різного віку – від 15 і аж до 70 років. Частина з них з’явилася в моєму житті завдяки курсам, бо деякий час я викладала українську мову від інституту Сковороди. Ну і, при переїзді, виявилося, що є певна група знайомих ще із Франківська, звідки я родом, які переїхали раніше. А отже коло знайомих розросталося, як павутинка із знайомих, друзів і друзів друзів.
Лорно, проведи мені екскурсію містом.
Я живу на старому Подґужі, тому для мене Краків завжди починається звідти, із затишного дому. Далі, по кладці Бернатка, через Віслу пірнаємо в гамірний Казімеж – в епіцентр тусовок, руху, голосів, мов, музики і вуличної їжі. Потім, через перекопану вулицю Краківську, переходимо до Старого міста, де все попереднє змішується ще і з туристами, а ще далі, моїм звичним маршрутом – на Дольні Млини (територія старої тютюнової фабрики, де в напівзруйнованих цехах розташована ціла низка популярних ресторанів і барів – ред.). Це місце є територією релаксу. Туди можна прийти з ким-завгодно і просто відпочивати. Звичайно, в Кракові є і інші маршрути, це ж залежить, з ким іти. Комусь неодмінно треба костели і замок, із поглибленою розповіддю про історичні постаті і їхні ключові діяння, іншим достатньо ключових туристичних точок, а далі живе спілкування. Доволі часто доводиться гуглити на ходу історичні факти чи місцеві легенди і традиції, я ж жива людина і не можу все знати. Виходить, що постійно сама дізнаюся щось нове. От нещодавно гуглила, чому у вертепі, який я зустріла в одному із торгівельних центрів, чорт постійно кричав. Бозна-чого він верещить, я ж із України, у нас чорти не кричать, – сміється.
З чим найперше асоціюється Краків?
З голубами, – одразу відповідає Лорна.
Для мене він дуже різний, все залежить від пори року, від певних життєвих ситуацій. Як виходжу зі своїми знайомими з‘їсти обважанок на Ринку – то це вже один окремий Краків. Враження від міста нашаровуються одне на одне, всі люди і події складаються в одну спіраль, в якій міцно перетинається і щось суто українське, і щось суто польське, а згори стоїть Маріацький костел.
Що з суто польського влилося до твого життя і стало нормою, а чого ти точно не будеш робити?
Ніколи не їстиму бігос! – знову сміється Лорна.
Але це не тому, що він поганий, а тому що там цибуля, на яку в мене алергія. Мої польські друзі дарують одне одному подарунки 6-го грудня, але до мене Миколай приходить 19-го грудня і відповідно я друзям подарунки дарую теж 19-го. З того, що я помітила, знайомі поляки не мають звички пити алкоголь і разом з тим їсти. Більше – пити і говорити, підтримую це. Хоча я алкоголь не вживаю, на спілкуванні це не позначається. А от звичні сухарики доводиться собі привозити з України.
Щось ще привозиш з України?
Деякі цукерки. А ще бракує якоїсь сушеної риби чи копченої скумбрії. О, і морської капусти!
Які страви мусять обов‘язково бути на святковому столі?
Суто традиційні гуцульські страви. Навіть якщо я не всі люблю чи їстиму – мусять бути. Кутя, риба… жодної смаженої бульби! Радянські страви не люблю і не готую, це як шкарпетки під сандалі.
А вареники?
Вареники – так!
А як щодо польської кухні?
Мені дуже подобається польська випічка: штруделі, кекси, пляцки. Я знаю, в якому магазині зранку можна купити булочки з сиром і абрикосами. Вони дуже смачні, коли свіжі, їх швидко розбирають.
Що ще додала Польща в твоє життя?
Поляки подорожують дуже багато, набагато більше, ніж українці. Ну, але це пов‘язано із кордонами і візами, звичайно. Я ж спочатку багато подорожувала Україною, потім як тільки з‘явилася можливість, – іншими країнами. У скількох країнах побувала так одразу й не порахую. Знаю, як привітатися, подякувати чи щось спитати багатьма мовами. Це правила гарного тону.
Також подорожувала Польщею, це великий досвід. Кожний може знайти щось для себе. Якщо комусь треба моря – то Гданськ, якщо хочеться ближче до гір – Краків, якщо неодмінно треба жити у столиці – то, будь ласка, Варшава, ну а гномики – вони у Вроцлаві. Я люблю гори, досить великий шматок Татр я вже побачила. Подобається, що є зручності і все продумано. Сміливо можна брати з собою навіть фен і плойку (хоча я їх і не беру)! Я би навіть свою бабусю тут могла би взяти з собою в гори. Ну, а крім того, тут це просто модно. Так само, як велосипеди, так само, як різні забіги де-завгодно. Можливо, це особливість менталітету.
Розкажи щось кумедне з життя.
Маю бомбезну історію про мову. Сталося це у чи не перший місяць життя тут. Поверталася із магазину, дивлюся, аж зібралися під під’їздом усі сусіди і щось активно обговорюють, кличуть мене. Кажуть, що третій день не можуть знайти кота, може я раптом бачила. Кажу, що ні, і йду сходами нагору, питає мене інша сусідка, про що увесь галас: «Та кіт помер», – кажу. А в польській мові є два ж схожі слова: zginął i zaginąl… «Як так?, – дивується сусідка.
– Та так, кажу, третій день знайти не можуть.
– Як так? Хіба він не смердить?!».
Ще запам’яталося про халву. Приїздила до мене мама в лютому, пішли ми їсти морозиво. В -6 на Підгурському ринку – це абсолютно нормально. Підходить до нас жіночка і питає щось. Я навіть не зрозуміла, якою мовою вона звернулася, подумала спершу, що питає, чи не змерзли і не хочемо кави. Потім зрозуміла, що вона – українка, відповіла українською, а вона: «Йой, дівчатка! Купіть халви!»… Розговорилися, запитала мене про роботу і житло – це насправді звичайні і найтиповіші розмови. Звичайно, це добре, що тут завжди є у кого запитати якоїсь поради.
От виходить, що Підгурський ринок – connecting Ukrainians! З халвою чи без.
Розмовляла Ольга Коломоєць
Фото:
Zadanie publiczne jest współfinansowane ze środków Miasta Krakowa.
