Інтерв’ю з українкою: про роботу, нострифікацію диплому і умови для розвитку дітей у Кракові

By on 24 Грудня 2019 0

Марті Смик 35 років, вона з 2015 року живе у Кракові, працює фізичним терапевтом  і навчається на докторантурі, разом із чоловіком-поляком виховує маленьку дитину. Її захоплюють фахові можливості Польщі, інклюзивність міста, зручність для родин з дітьми та людей з інвалідністю та високий рівень безпеки, а не подобається  польська бюрократія. Марта  активно допомагає рідному Львівському ОХМАДИТу запроваджувати європейські стандарти фізичної терапії немовлят і і відчуває потребу постійно навчатися, допомагати і ділитися досвідом на користь Україні.

Ми розмовляємо в кабінеті Марти, в неї “вікно”. Таке трапляється не часто, тому що зазвичай багато пацієнтів. У кабінеті кілька яскравих матраців, м’ячів та якихось інших симпатичних на вигляд речей.

Пошук можливостей: “В нас навіть спеціальності такої не було: фізичний терапевт…”

“Я не лікар, – каже Марта, я фізичний терапевт. Це медична спеціальність, але не лікарська”.

За першою освітою Марта – медична сестра, тому спочатку працювала за цією ж спеціальністю в Львівській лікарні ОХМАДИТ у відділенні дитячої реанімації. Марта розповідає, що в Україні фізична реабілітація розвинена дуже слабко, у порівнянні з західною практикою, тому вона шукала можливості повчитися за кордоном.

“В нас навіть спеціальності не було такої “фізичний терапевт”, такий фах в українському переліку з’явився зовсім нещодавно. Раніше була лише “фізична реабілітація” – це  інше. І я почала шукати можливості поїхати кудись на навчання, оббивати пороги нашого начальства, щоб знайти якесь стажування. Керівництво було не в захваті. Вони кажуть: “в нас тут лікарям немає можливості поїхати на стажування, а тут Ви (медсестра – ред.) чогось хочете…”

Зрештою, 2015 року можливість знайшлася. Колега-лікар, що перебувала на навчанні в Польщі, допомогла Марті приїхати до Вроцлава на тримісячне стажування в Інститут Марії Склодовської-Кюрі.

Марта повернулась зі стажування і навіть проводила семінари для співробітників свого відділення, щоб поділитися досвідом. Водночас вона розуміла, що одного невеликого стажування недостатньо. Тож невдовзі Марта знову поїхала до Польщі, цього разу до Кракова, із наміром поглибити свою освіту і здобути практику.

Парадокси нострифікації: “Вони просто не знали, що зі мною робити…”

Автоматично українські дипломи в Польщі не визнають. Потрібно пройти процедуру підтверження диплому –  нострифікацію.  У випадку Марти все виявилось особливо складно. “Існує вже відпрацьована стежка нострифікації для українських лікарів, а серед фізичних терапевтів я була перша. Вони  просто не знали, що зі мною робити, і три місяці просто пересилали мої документи з однієї інституції в іншу…”

Марта пояснює, що в Польщі “фізичний терапевт” – це медична спеціальність, а в Україні такої медичної спеціальності немає. Як це узгодити і в який спосіб підтвердити вищу освіту людини з таким дипломом – не було зрозуміло нікому. До того ж, до Марти питання про це ніхто й не розглядав. Прецедентів не було. Загалом процес підтвердження диплому зайняв майже три роки:  з 2015 до 2017.

Зрештою, в Академії фізичного виховання в Катовіцах  диплом нострифікували, але з певними особливостями. “Визнали, що мій диплом придатний до цілей академічних, але не придатний до цілей “заводових”. Тобто я можу вступити в докторантуру з цим дипломом, але не можу працювати як фізичний терапевт”. Тож Марта вступила в докторантуру.  І одночасно, щоб отримати право на працю, провчилась один рік зі студентами ліценціату (аналог українського бакалаврату, базова 3-річна вища освіта) і теж отримала диплом.

Тобто Ви були одночасно докторанткою і студенткою ліценціату?

– Так, така от дивна ситуація, – усміхається Марта.

На щастя, всі бюрократичні труднощі вже позаду, і від серпня 2019 року Марта розпочала власну практику. 

Праця: “Більшість моїх клієнтів це україномовні і російськомовні родини”

Доки Марта не отримала підтвердження кваліфікації як фізичний терапевт, вона працювала масажисткою. Зараз вже має власний кабінет. Вона пояснює, що працює за схемою “Business to Business”: медичний центр надає їй умови праці, відповідає за контроль санепіду, забезпечує рекламу. Втім, переважна більшість пацієнтів Марти знайшли її не завдяки цій рекламі, а завдяки особистим рекомендаціям інших її клієнтів.

“Сарафанне радіо скрізь працює,” – сміється Марта. Більшість її клієнтів – це україномовні і російськомовні родини. Навіть якщо вони знають польську, коли доводиться детально обговорювати стан власної дитини, мовний бар’єр дається взнаки. Якщо терапевт говорить з тобою рідною мовою – це значно полегшує комунікацію. А більшість пацієнтів Марти – маленькі діти, немовлята до року. Часто – з порушеннями розвитку внаслідок післяпологових травм. Багато немовлят із дитячим церебральним паралічем.

Чи часто Вам трапляються люди, які саме через хворобу дитини вирішили переїздити до Польщі, щоб краще забезпечити лікування, реабілітацію, паліативну підтримку?

– Так, такі люди є, це нерідко трапляється…

Львівський ОХМАДИТ: “Зараз вони зацікавлені в співпраці, у знаннях “з перших джерел”.

Марта розповідає про співпрацю з Львівським ОХМАДИТом.  Завдяки її зусиллям у її рідному відділенні неонатології фахівці з Краківського медичного центру Ujastek (це один із найбільших і найкраще обладнаних пологових будинків у Кракові) готуються міжнародного навчання з фізичної реабілітації новонароджених. 

Марта пояснює, що такі діти часто мають проблеми з диханням і харчуванням, в них часто встановлені зонди, вони підімкнені до апарату ШВЛ (штучної вентеляції легень). Коли “навколо стільки трубок”, працівники українських відділень часто не уявляють, що “якась фізична терапія” взагалі можлива. Польські фахівці мають відповідний досвід і демонструють, що фізична терапія в такій ситуації не просто можлива, а необхідна для покращення якості життя маленьких пацієнтів.

Зараз керівництво львівської лікарні ОХМАДИТ зацікавлене у співпраці з тими, хто може передати знання, так би мовити, “з перших джерел”. Тож коли Марта запропонувала допомогу з організацією такого міжнародного навчання, її ініціативу у Львові з радістю підтримали.

Тобто ситуація за ці кілька років змінилася і вони готові докладати зусиль, щоб розвиватися?

– Так, зараз вони розуміють, що це важливо…

Марта розповідає, що в цій справі вона звернулась до керівництва відділення новонароджених в шпиталі “Уястек” і місяць чекала їхньої відповіді на пропозицію щодо співпраці. Зрештою, краківський шпиталь відгукнувся і керівництво відділення познайомило Марту з лікарями та фізичними терапевтами, які тепер ділитимуться досвідом з українськими колегами.

Вона планує низку навчальних заходів, присвячених реабілітації дітей, що пережили асфікцію під час пологів. Її докторська праця також присвячена цій темі.

Про плюси та мінуси життя у Кракові, а також про те, як встигати все

– Спочатку, коли я тільки їхала сюди, я думати не думала, що лишуся тут назавжди, – каже Марта. – Але життя вносить свої корективи. Тут я зустріла коханого чоловіка, тут народилася моя дитина. Тут мій дім.

Як Вам взагалі вдається все це встигати? Ви пишете дисертацію (доводиться у цих академічних справах їздити до Катовіц), працюєте з багатьма пацієнтами, організовуєте навчальні семінари для України. І водночас маленька дитина, як це вдається поєднувати?

– Вдається, але якою ціною… – зітхає Марта. – Все це за рахунок особистого життя, доводиться встигати все…

Вона розповідає, що трирічна дитина часто залишається з татом, і, мабуть, їй часом не вистачає маминої уваги. Чоловік Марти – поляк. В догляді за домом і за дитиною подружжя цілком взаємозамінне. Марта каже, що ніяких очікувань, що українська жінка мусить бути “хазяйновитою господинею” вона не спостерігає. “То швидше в нас (в Україні) так, а тут такого немає.”

Що Вам найбільше подобається у Кракові і в Польщі загалом?

–  В Польщі я в захваті від того, які умови для розвитку і розваг мають дітки: обладнані майданчики, чудові парки, різноманітні гуртки, клуби малюка, величезна мережа садків, зокрема державних, якість побуту і гігієни яких на високому рівні, заходи, які чи не щотижня організовані в різних кутках Кракова. Місця для сповивання немовлят у маркетах та кафе….В Польщі я почуваюся спокійною за безпеку своєї дитини.

Тут також швидкими темпами розвивається фізична терапія, як у науковому, так і в практичному значенні. Міста у Польщі насправді дбають про людей з інвалідністю, про це свідчать пандуси, які зараз є практично в кожній новобудові, ліфти, оснащені туалетні кімнати, паркінгові місця для людей з інвалідністю, пристосування громадського транспорту.

А що не подобається?

– Папірці, які вимагають всі установи… Дуже багато папірців: документів на легалізацію перебування, нострифікацію, прийом на роботу, мовчу вже про процедуру відкриття індивідуальної практики. На щастя, це вже позаду.

Нам варто закінчувати розмову, тому що на Марту вже чекає черговий маленький пацієнт.

А редакція бажає Марті  успіхів  і наснаги встигати все і в Україні, і в Польщі.

Розмовляла Ганна Поляк

Фото: Дастін Щур

Zadanie publiczne jest współfinansowane ze środków Miasta Krakowa.

Коментарі