Каріні Чебан 19 років, з осені 2017 року мешкає в Кракові. Її рідне містечко – Чуднів, у Житомирській області. Вона самостійно спланувала свій від’їзд за кордон і з 16 років веде цілком доросле і незалежне життя. Дівчина багато працює, готується до складання шкільних випускних іспитів (матури), каже, що Краків дуже її змінив і подарував багато нового досвіду, а найголовніше – зустріч із найближчою людиною і справжнє кохання.
До переїзду треба добре підготуватися
Зазвичай, коли людина ще підліток,, то рішення, де вона вчитиметься і житиме, приймають її батьки (або ті, хто опікується дитиною замість них). У випадку Каріни це не так: план поїхати за кордон а також більшість кроків до здійснення цього плану дівчина зробила сама.
– Як і коли ти вирішила, що хочеш поїхати?
– Мені було 15 років, це був 2016 рік. Було таке відчуття… невизначеності. І війна. І я подумала, що було б добре кудись поїхати вчитися – бо можливостей буде більше. І почала шукати в інтернеті. Чим далі тим більше моє пошуки звужувались в бік Польщі.
Польську Каріна вчила сама, знайшла хороші інтернет-ресурси, що дозволяли безкоштовно вивчити мову з нуля до досить пристойного рівня, і самостійно займалась. Також, вона багато читала про культуру, історію, традиції, просто сучасне життя в Польщі. “Вирішила, що треба добре підготуватися” – усміхається дівчина.
Родина скористалась послугами фірми-посередника, що організовувала навчання українських учнів у польських закладах освіти. Посередник займався підбором навчального закладу, оформленням документів та перевезенням учнів до місця навчання.
Загалом, ціна за послуги посередника виявилась досить високою, а умови навчання – відчутно гіршими від задекларованих. Втім, Каріна каже, що на той час це була виправдана витрата. Для людей, які не знають мови і не мають у Польщі знайомих, готових допомогти, то посередники мають сенс. А якщо люди, готові допомагати, є, то можна і варто обійтися самотужки.
Технікум виявився не таким привабливим, як в описах і на фото
Технікум виявився не таким привабливим, як в описах і на фото: досить обшарпаний гуртожиток в Новій Гуті, рівень навчання дуже посередній, а на додаток до всього – суворий контроль життя вихованців. Каріна швидко зрозуміла, що це місце їй не дуже пасує. Зрештою, вона не мріяла про те, щоб стати працівницею у сфері готельного господарства і туризму, вона мріяла студіювати скандинавістику. Але для того, щоб вступати до університету, потрібно скласти матуру.
Тож після року навчання в технікумі Каріна забрала документи з технікуму та вступила до ліцею.
Чи реально знайти роботу у Кракові в 17
Від самого початку Каріна вирішила, що забезпечуватиме себе сама. Щоб не обтяжувати маму і щоб почуватися більш незалежно, вона влаштувалась прибирати у фітнес-клубі. Їздила аж на край міста, добиратись було дуже незручно. “Іду повз якийсь пустир, якийсь автосервіс, думаю: Боже мій, куди я потрапила…” – дівчина усміхається.
Потім Каріна працювала на рецепції в хостелі (розмовна англійська була для цієї роботи дуже потрібна), водночас прибирала і допомагала по господарству (знайшла цю додаткову роботу). Зараз вона працює в кав’ярні.
– Ти працювала і працюєш на такій різній роботі, чи зіштовхувалась із якимось зверхнім ставленням чи дискримінацією?
– Ні, ніколи. Знаю, що такі випадки трапляються, але зі мною такого не було.
Каріна каже, що поляки, з якими їй доводилось спілкуватися на роботі, були не просто доброзичливі, а часто щиро зацікавлені Україною. Дівчина вважає, що зацікавлення і доброзичливість зазвичай взаємні. Ти хочеш спілкуватися, цікавишся культурою, виявляєш увагу і повагу до польської мови – і взаємно зустрічаєш зацікавлення Україною і всім українським.
– Тобі не було складно спочатку влаштуватись на роботу, ти ж була неповнолітньою?
– Зрештою, все було гаразд, в нас на кожній роботі був договір… Але неповнолітньою взагалі бути складно.
Про те, як складно бути неповнолітнім
Неповнолітні учні повинні мати офіційного опікуна – повнолітню дієздатну особу, без якої неможливо вчинити жодних суттєвих з правової точки зору дій. Опікуном Каріни певний час була якась старша студентка, яку доводилось шукати, аби вона в разі потреби поставила свій підпис.
Теоретично, опікун має підтримувати неповнолітнього іноземного учня в різних справах. Практично, якщо учень дає собі раду сам і вирішує всі “дорослі” справи самостійно, необхідність затверджувати кожен крок з опікуном перетворюється на неприємне обмеження. Дівчина розповідає, що неповнолітнім взагалі бути досить неприємно, якщо ти ведеш самостійне життя. Ти вирішуєш свої справи сам, але продовжуєш залежати від інших.
Іноді це смішні дрібниці. Наприклад, Каріна розповідала про те, що відмовитись від уроків релігії в школі самостійно неможливо, доки тобі не виповнилось 18 років. Питання про те, чи ходити “на релігію” мають вирішувати батьки. Іноді все значно серйозніше: коли ти неповнолітній, в тебе менше шансів влаштуватися на роботу і знайти житло.
Каріна розповідала, як вона знайшла квартиру, де вони планували жити з подругою, але власниця житла побачила, до дівчині немає ще 18 років, і злякалась. “Вона каже – розумієш, я не проти, але треба, щоб хтось дорослий за тебе поручився. Я хочу бути впевнена, що ти відповідальна, що ти зможеш мені платити”, – пояснює Каріна.
Дівчина щаслива, що всі бюрократичні труднощі, пов’язані з віком, уже позаду. 18-й день народження був для неї справжнім великим святом, тому що приніс остаточну незалежність і свободу.
Про підтримку українських спільнот і допомогу польсько-української фундації
“Мені щастить на хороших людей”, – каже Каріна.
Вона чимало розповідає про те, як багато для неї зробили люди з польсько-української фундації “U-Work” і особисто пан Рафал Грабовський. Скільки зусиль довелося докласти йому, щоб допомагати вирішувати справи з документами неповнолітньої дівчини. Зрештою, люди, що допомагали, стали справжніми близькими друзями. Також дівчина каже, що відразу, як приїхала і почала навчатися, прийшла на зустріч українських студентів, а там дізналась про дебатний клуб.
“І я кажу Даші (товаришці з гуртожитку): Даша, ми мусимо туди піти!” Там дівчина познайомилась із місцевою спільнотою української молоді, дехто з них і зараз – її друзі й добрі знайомі.
Каріна від перших тижнів у Кракові й дотепер активно долучається до життя української спільноти. Вона була волонтером на подіях Арт-Пікніка Слави Фролової, допомагала як волонтер під час Фестивалю українського театру «Схід-Захід», відвідує вечори української пісні та інші заходи, що гуртують українську молодь міста. А завдяки спільноті “Українці у Кракові” у Facebook Каріна зустріла близьких друзів і кохану людину.
Про культуру, відчуття рідного міста та мрії на майбутнє
– Чи ти достатньо добре вже знаєш польську мову і культуру?
– Я продовжую вчитись. Коли читаєш, постійно відкривається щось нове… Зараз я відкрила для себе поезію Віслави Шимборської.Читаєш, наче всі слова по-новому звучать, це неймовірно прекрасно і сильно.
– Ти приїхала до Кракова з чашкою з написом “Чуднів” і прапором рідного міста. Чи зараз ти так само прив’язна до малої батьківщини?
– Я люблю своє місто, стежу за новинами, але з часом це… трохи відходить на другий план. Бо основні справи і люди – вже тут.
– Ти хочеш повернутися?
– Якщо чесно, то після того, як востаннє цієї осені відвідала рідні краї, то не дуже. Не хочу.
Каріна розповідає про те, як їй довелося помандрувати вітчизняними електричками з Рівного до Житомира, а потім до Києва. Власне, це остаточно позбавило дівчину від ностальгії.
– Зараз твоє рідне місто – це Краків?
– Так, звісно. Тут моя родина, тут мій дім.
Каріна не впевнена, чи хоче залишитися тут назавжди. Колись вона мріяла їхати до Гданська і вивчати там данську мову, а потім їхати до Данії. Тому що там, не зважаючи на вічні дощі, індекс щастя один із найвищих у світі, і мова дуже цікава. У будь якому разі, вона налаштована на зміни незалежно від того, доведеться за ними їхати кудись, чи ні. “Краків дуже мене змінив. – Каже дівчина. – Я стала більш самостійною, і більш толерантною, відкритою до інших. Тут зі мною стільки всього трапилось, і хорошого і не тільки. Загалом, це неймовірний досвід!”
– Знаю, це банально звучить, але все ж таки… Як би ти коротко, кількома словами охарактеризувала, що для тебе Краків?
– Напевно, місто змін. І місто кохання.
Розмовляла Ганна Поляк
Фото: Дастін Щур
Zadanie publiczne jest współfinansowane ze środków Miasta Krakowa.