«Dość miłczenia»: довга розповідь про “веселковий” протест минулої неділі

By on 26 Червня 2020 0

Ми писали про політичні події в центрі Кракова, що відбулися  минулої неділі. Віче президента Анджея Дуди та контрманіфестації опозиційної Громадянської коаліції й підприємницький мітинг Павла Танайно навряд чи потребують детальних пояснень.

А от два мітинги під веселковими прапорами мають шанси лишитись на маргінесі. Саме тому варто розповісти про них детальніше, оскільки є не одна причина на те, аби розглядати їх як важливу складову і соціально-політичних процесів у державі і як певний маркер.

Авторка цих рядків 21 червня провела  півтори години з учасниками мітингу «Dość miłczenia» і тепер ділиться розповіддю про те, як це було, зі сподіванням, що репортаж допоможе краще зрозуміти,  в чому сенс цього та подібних протестів.

Близько 14:00 під пам’ятником Міцкевичу зібралось кілька десятків людей. Головна організаторка мітингу – Катажина Войтовіч, лідерка громадської ініціативи #DOŚĆ milczenia («Досить мовчати»). Оголошена назва мітингу – «Стоп клерикалізації Польщі!». Втім це не можна було назвати суто «антирелігійним» мітингом. Адже протест скерований проти домінуючої політичної партії «Право і Справедливість», чинного президента і сильних зв’язків цих політичних сил із католицькою церквою, виражений у двобічній – державній і церковній – дискримінації меншин. Передусім ідеться про ЛГБТ, втім  проблема насправді ширша.

«Karta rodziny» Анджея Дуди, «зона вільна від LGBT» в деклараціях держави та церкви і реакція ЄС

Поштовхом до недільного мітингу стала проголошена 10 червня президентом Анджеєм Дудою програма соціальної політики. У ній президент проголосив своє бачення політики щодо родини. Зокрема, “Хартія родини” заперечує правову і соціальну рівність негетеросексуальних партнерств із традиційними родинами, оскільки категорично заперечує можливість  укладання шлюбів чи інших легітимних партнерств одностатевими парами та усиновлення дітей представниками ЛГБТ.

Також, вона проголошує ЛГБТ «чужою ідеологією», яку неможливо нав’язувати польським громадянам. Детально зміст “Хартії” можна почитати на прихильному до політики президента та домінуючої партії “Право і Справедливість” ресурсі wpolityce.pl.

Загалом, нічого нового в цьому немає, оскільки негативні висловлювання про ЛГБТ завжди були характерною рисою керівної партії PiS. Нове хіба що те, що ці висловлювання офіційно та чітко прозвучали як складова політичного курсу чинного президента. Втім,  Малопольща в певному сенсі виявилась “попереду всіх”: ще у квітні 2019 році Малопольський Сеймік прийняв декларацію, що проголошувала воєводство “зоною вільною від ЛГБТ”.

Радні (депутати ради  воєводства) проголосили: “декларуємо підтримку родини, ґрунтованої на традиційних цінностях, а  також охорону системи освіти від пропаганди ЛГБТ, яка загрожує правильному розвитку молодого покоління”. В тексті декларації йдеться про те, що така позиція випливає з християнських настанов, властивих польській державі загалом і малопольському регіону зокрема.

Окрім Малопольського воєводства подібні декларації прийняли Любельське, Лодзьке, Підкарпатське та Свєнтокшиське воєводства. Після того, як президент Дуда оголосив   “Хартію родини”, Європейська Комісія ЄС звернулася з листом до п’яти вищезгаданих воєводств. У зверненні йдеться про те, що створення “вільних від ЛГБТ зон” має дискримінаційний характер і суперечить цінностям ЄС. Є імовірність, що інституції, які провадять дискримінацію окремих соціальних груп, можуть втратити фінансову підтримку фондів ЄС.

Краківський єпископ Марек Єндрашевський  також  відомий публічними інвективами проти ЛГБТ. Він порівнює “червону заразу” комунізму з “райдужною заразою” ЛГБТ.  Втім, прокуратура не бачить у його словах “мови ненависті”, оскільки польський карний кодекс  не передбачає відповідальності за  образи в стосунку до сексуальної орієнтації. Це добре ілюструє, що державні інституції не чутливі до цієї теми і обмежені в засобах реагування.

Частина активістів мали  веселкову символіку та невеликі плакати, на яких з одного боку написано “Jestem LGBT”, а з іншого “Jestem Polakiem”. Також був  прапор OGA (громадської організації для допомоги людям з інвалідністю). Серед інших гасел на саморобних плакатах учасників були: “Я є людиною, а не ідеологією” (відповідь на часто повторювану тезу Дуди та Єндрашевського про те, що “ЛГБТ – це не люди, а ідеологія) та “Кохання до осіб тієї ж статі не суперечить  любові до Польщі” (відповідь на твердження про те, що “справжні поляки” не можуть підтримувати “ЛГБТ-ідеологію”)

“Зона вільна від…” як ремінісценція нацизму

Біля мікрофона Йоланта Урбанська, заступниця голови міської ради Ченстохови. 18 червня 2018 року вона відкривала перший в історії Ченстохови Марш рівності. Пані Йоланта нагадала про те, що востаннє на польських землях оголошували “зону вільну від…” в часи нацистської окупації. “Жодні обставини не можуть бути причиною для приниження” – зауважила вона.

Люди з інвалідністю як ігнорована меншина

На мітинг прийшли представники фундації OGA, що займається підтримкою дорослих з важкою ментальною інвалідністю та їхніх родин. Анна Кубєша та Александра Хомік розповіли про те, що їхні підопічні “doroslaki” (так вони називають своїх підопічних “дорослих людей”) перебувають у дуже складній ситуації без підтримки і уваги державних інституцій.

Зокрема, вони залишились напризволяще в часи карантину. Ні, протестувальники не «карантиноскептики». Вони просто звертають увагу на те, що чинний уряд не взяв до уваги потреб їхніх підопічних родин. Їх справді небагато – дорослі з важкою ментальною інвалідністю становлять загалом дуже незначну частину популяції. Представників ЛГБТ теж у популяції небагато. І ті, й інші належать до менших, потреби яких ігноровані. “Це вина уряду, – каже пані Александра, – залишили нас без допомоги».

Біженці як небажані інші

Активістка Анна Злоцька нагадала про те, що 20 червня у світі відзначають день біженця. Вона зауважила, що Польща не виконала зобов’язань перед ЄС щодо прийняття біженців із Сирії, навела приклади дискримінації мігрантів. Жінка зазначила, що негативне ставлення до біженців та дискримінація ЛГБТ є проявами одного явища – ксенофобії. На її думку, найближчі вибори дадуть шанс на зміну політичного курсу, а відтак – шанс на позитивну зміну ставлення держави до “інших”.

Транссексуальні підлітки і дорослі: історії про потребу прийняття і допомоги

Одними з найбільш пронизливих моментів були слова кількох транссексуальних хлопців, двоє з яких ще неповнолітні. Як відомо, невідповідність фізіологічної і психічної статі – це проблема медична, вона не має стосунку до виховання і не залежить від соціальних впливів. Вирішують цю проблему медичним шляхом – за допомогою операцій і замісної гормональної терапії.

Адам та Ґабріель, які наважились розповісти про свій досвід, походять із релігійних родин, які не готові прийняти транґендерний перехід дітей, а також перешкоджають їм в отриманні медичної допомоги (на оперативне втручання потрібна згода дорослого опікуна).

В контексті цих розповідей можна згадати слова президента Дуди з “Хартії родини” про те, що “…ніхто не має права нав’язувати батькам, в який спосіб вони мають виховувати власних дітей, а тим більше нав’язувати речі, які на думку батьків є шкідливими… Це родини відповідальні за сексуальне виховання своїх дітей… Держава має вшанувати родину…”. Якщо взяти до уваги низький рівень сексуальної освіти в суспільстві, де внаслідок впливу церкви обмежене використання є контрацепції, а уявлення про ЛГБТ зводяться (знову ж таки, внаслідок впливу церкви, до риторики “веселкової зарази”) не кажучи вже про особливості,  то втілення тез президентської “Хартії” матимуть наслідком консервування наявного і загалом незадовільного з огляду на західноєвропейські стандарти стану справ.

Зокрема це означає, що такі діти, як Адам і Ґабріель, що наважились виступити на недільному мітингу, і надалі будуть позбавлені підтримки та захисту.  Організатори зауважили, що транс- та гомосексуальні підлітки  часто потерпають від депресії і вчиняють самогубства, оскільки не знаходять жодної підтримки ні в родинах, ні в мережі соціальних інституцій. “Уряд, що продукує мову ненависті, відповідає за депресії і самогубства”, – сказала одна зі спікерок мітингу.

Відкритий мікрофон

Протестувальники пропонували висловитись усім охочим, навіть тим, які мали якісь закиди проти теми чи учасників зустрічі.  Втім, кожен раз, коли мікрофон брали світоглядні опоненти, це закінчувалось погано. Старша пані показувала учасникам зібрання характерний жест “перерізування горла”, ще якийсь також літній чоловік почав говорити такі нецензурні слова, що мікрофон довелося швидко забрати.

Ще один чоловік розірвав плакат “Jestem LGBT”, одночасно порвавши і напис на звороті “Jestem Polakiem”, вийшло дуже символічно. Всіх агресорів поліціянти акуратно відвели від місця зібрання. Але до відкритого мікрофону підходили і доброзичливці.

Польський студент, що приїхав з Британії, говорить про міжнародний досвід відкритості і про те, що прийшов сюди підтримати тих, що потребує підтримки та висловити протест проти чинної політики уряду. Випадкова перехожа попросила мікрофон і перепросила, що говорить польською з акцентом. Вона з Чехії, просто проходила повз і вирішила висловити підтримку учасникам. Жінка розповіла, що в їхній державі немислимо, аби когось цькували за іншу сексуальну орієнтацію чи в якийсь спосіб ділили людей на кращих і гірших, “Ця країна потребує змін” – сказала вона,  бажаючи учасникам зустрічі успіхів.

Одна з учасниць мітингу сказала, що вона, якщо це для когось важливо, гетеросексуальна жінка з “традиційною” родиною і загалом не цікавилась ніколи ні маршами рівності, ні проблемами ЛГБТ. Та якось, десь рік тому, вона побачила в магазині, як старший чоловік ображав і навіть шарпав дівчину, в якої на сумці була веселкова стрічка.

 Їй стало дуже прикро, бо не може так бути, щоб люди кидались на людей і вважали, що це нормально. “Відтоді я вирішила, що я завжди носитиму на собі якийсь “райдужний” символ. Може, якби майже всі навколо були з “веселкою”, той пан би розгубився, бо не знав би, на кого кидатись? Тоді й насильства стало б менше…”

Напевно, це найкраща ілюстрація до відомої тези про те, що захистити дискримінованих можна тоді, коли більшість солідаризується з ними. Якби цю розповідь потрібно було звести до одного абзацу, то цієї історії було б достатньо.

Саме тому на мітингу були не тільки представники ЛГБТ, і навіть не тільки ті, хто працює з іншими дискримінованими меншинами: біженцями чи людьми з ментальною інвалідністю.  До пам’ятника Міцкевичу прийшли  також цілком “традиційні” громадяни: гетеросексуальні багатодітні батьки та матері, а також молодь і старші люди, що належать до вірних католицької церкви.

****

Я прощаюсь  і біжу на трамвайну зупинку “Філармонія”. Злива посилюється, і за мить я вже дивлюсь на людей під курією крізь напівпрозору стіну води. Люди під парасольками, деякі з них веселкові, деякі ні. На зупинці ховаються від дощу дві молоді родини. Дівчина показує на протестувальників і сміється: «Диви, вони всі промокнуть! І чого вони взагалі протестують?»

 «Ну, бачиш, – сміється у відповідь хлопець, – їм потрібні права”. Так, їм потрібні права. Нам усім потрібні права.

Текст і фото: Ганна Поляк

 

Коментарі