Краківська “dorożka” – це один із символів міста для багатьох. Водночас питання про те, чи можна використовувати коней для такої популярної розваги, гостро обговорюється громадськістю. Розповідаємо про це детальніше.
Напевно, всі мешканці Кракова бачили кінні брички на Головному Ринку. Вони шикуються на звичній стоянці між Маріацьким Костелом і Сукєнніцами і завжди готові провезти туристів вулицями старого міста. Втім, коли надворі спека, як останніми днями, то у звичному місці коней немає: вони чекають прохолоднішої погоди у затінку Маріацького костелу або на Плантах, або взагалі не працюють.
Трохи історії
Перші міські кінні екіпажі з’явились у Кракові 3 березня 1855 року (а за деякими джерелами – навіть раніше, 1815 року). Вони були не туристичною розвагою, а видом транспорту, і в цій ролі проіснували до 60-х років ХХ ст., хоча й поступались ефективністю спочатку омнібусам, в потім автобусам і трамваям.
Щоправда, певний час незмінним міським атрибутом була не тільки бричка-дорожка, а й п’яний дорожкар. Та досить швидко міська влада запровадила низку правил і заборон, зокрема заборонила правити кіньми в нетверезому стані. Майбутній “водій” мав скласти спеціальний іспит, екіпажі мусили мати ліхтарі для освітлення, а розміри брички та ціни на проїзд регулювала міська адміністрація – все майже, як зараз.
Детальніше про історію стародавніх dorożek i dorożkarzy можна почитати тут.
Трохи поезії
Вже у ХХ ст. краківська кінна бричка стала більше естетичним чи навіть поетичним явищем, аніж просто засобом пересування. В місті є парк, який називається Park Zaczarowanej Dorożki, але не всі знають, що означає ця назва.
Парк названий так на честь Яна Качари (Jan Kaczara), вулиця імені якого знаходиться поблизу парку. Ян Качара (1907 – 1980) – найвідоміший краківський дорожкар. Він жив у Кракові, все життя правив кіньми та возив людей містом. Він також мав поетичний дар: часто говорив римами і рецитував своїм пасажирам довгі вірші, які ніколи не записував.
Видатний польський поет Константи Ільдефонс Гальчинський (Konstanty Ildefons Gałczyński, 1905 – 1953) – випадково познайомився з Качарою: сів до нього у бричку і був захоплений його незвичайним даром. Завдяки Гальчинському дорожкар став відомим – його запрошували на радіо, розповідали про нього в газетах, а сам Гальчинський написав поему “Zaczarowana dorożka” (1948), у якій назавжди уславленa бричка-дорожка як невід’ємна складова краківських чарів:
“Póki dorożka dorożką,
a koń koniem, dyszel dyszlem,
póki woda płynie w Wiśle,
jak tutaj wszyscy jesteście,
zawsze będzie w każdym mieście,
zawsze będzie choćby jedna,
choćby nie wiem jaka biedna:
ZACZAROWANA DOROŻKA
ZACZAROWANY DOROŻKARZ
ZACZAROWANY KOŃ.”
Тож зрозуміло чому для багатьох людей, закоханих у культуру старого Кракова, кінний екіпаж – це невід’ємна складова поезії міста і його чарів. Відомий польський інтелектуал та філософ Єжи Буковський написав цілу статтю на підтримку традиції краківських “дорожок”.
Трохи критики
Естетика “zaczarowanej dorożki” безумовно має не тільки прихильників, а й опонентів. Адже кожного року трапляються прикрі інциденти: коні падають просто серед міста від спеки чи втоми, іноді травмуються чи навіть гинуть. Інформацію про такі випадки легко знайти в медіа, щороку трапляється кілька подібних випадків. Ось один із них.
На думку багатьох краків’ян таку експлуатацію тварин у сучасному місті не можна виправдати нічим. “На Ринку немає ні щасливих ні зачарованих коней”, – пише краківська публіцистка Мартина Новаковська. Вона, як і зоозахисники з Краківського товариства захисту тварин, пропонує, аби кінні екіпажі посіли належне місце в музеї і щезли з вулиць міста назавжди.
Краківське товариство охорони тварин (Krakowskie Stowarzyszenie Opieki nad Zwierzętami – KTOZ) неодноразово зверталось до прокуратури у справі жорстокого поводження з кіньми та закликали президента Кракова Яцека Майхровського заборонити кінні прогулянки в місті, втім поки що успіху досягти нн вдалося. Коли після перерви, викликаної карантином, “дорожки” повернулися на Ринок (а сталося це 6 липня), відновились і протести зоозахисників.
Компроміс?
Навряд чи найближчим часом кінні екіпажі щезнуть, адже це прибуткова складова міського бізнесу: міський бюджет завдяки “дорожкам” отримував близько 4 млн. зл. на рік. Втім, внаслідок пандемії ця сума відчутно скоротилась.
Завдяки активності зоозахисників KTOZ і їхній взаємодії з міською владою встановлено низку правил, аби захистити коней, зокрема:
- кінний екіпаж може везти не більше чотирьох пасажирів;
- коні повинні мати чіп та ветеринарний паспорт з інформацією про всі медичні огляди та маніпуляції;
- власники коней зобов’язані надавати інформацію про місце та особливості утримання коней та надавати доступ до стаєнь для щорічного контролю умов утримання тварин;
- візники (dorożkarze) та власники коней зобов’язані до участі у щорічних навчаннях щодо утримання і використання коней;
- коні, що працюють, повинні проходити регулярний ветеринарний огляд та мати задовільне (з ветеринарної та санітарної точки зору) місце праці;
- коні можуть працювати в упряжі не більше, ніж 12 годин на добу, кожну другу добу (день працюють/день перерва);
- коли температура повітря перевищує 28°С у тіні, коні не можуть перебувати на звичній зареєстрованій стоянці на Головному Ринку з 13:00 до 17:00 (в цей час коні можуть перебувати у тіні на Плантах або в тіні Маріяцького костелу.
- в часи найбільшої спеки за рішенням міської адміністрації кінні прогулянки можуть повністю заборонити на час несприятливої погоди.
Минулого року всі коні, що працюють у місті, пройшли медогляд, їхній стан визнано задовільним.
Проте це не забезпечує від подальших щорічних проблем із самопочуттям тварин.
Що ж, те що перебування коней під сонцем під час спеки обмежують – це вже добре. А користуватись ними у дозволений час, чи ні – кожен вирішує сам.
Ганна Поляк
Фото: pixabay