Shopping Cart
Діалог через культуру. Як організація з Любліна будує мости між меншиною та мігрантами ukraina w cenrum lubl 702x336 1

Діалог через культуру. Як організація з Любліна будує мости між меншиною та мігрантами

Зміст

 

Ми продовжуємо цикл статей про взаємини української меншини в Польщі та мігрантів з України. Сьогодні спробуємо розібратися, чи  українці, що народжені в різних державах, мають спільну культуру. Розкажемо також про організацію з Любліна, котра промує діалог на прикордонних землях.

Українська культура — одне поняття, багато значень

У різних підходах до сприйняття культури нам допомагає розібратися Патриція Тшещинська — антропологиня  та українознавчиня з Ягеллонського університету. З її слів, не існує однієї всеохопної дефініції української культури.

«Під словом “культура” люди мають на увазі різне: мистецтво, традиції, звичаї тощо. Однак з наукової точки зору культура — це стиль життя. Саме тому не варто  очікувати, що представники меншини та мігранти, соціалізація яких проходила у різних умовах, матимуть спільне бачення цього явища», — говорить науковиця.

Патриція Тшещинська розповідає, що після акції «Вісла» українці в Польщі виробили специфічну «календарну» модель культурного життя. Воно зосереджувалося переважно довкола великих циклічних заходів: концертів чи фестивалів. Додатково примусові виселення стали для меншини колективною травмою. Отож, особливе місце у програмі їхніх подій займали питання історії та фольклору втрачених етнічних земель.

За тодішніх умов такий підхід був ефективним. В ситуації розпорошення українців по всій країні масштабні заходи давали їм можливість збиратися разом та вибудовувати спільноту. Натомість створення системи цінностей на підставі пам’яті про переселення та життя їхніх предків до 1947 року дозволило протидіяти асиміляції.

Однак серед українських громадян, котрі сьогодні приїжджають до Польщі, заходи нацменшини не користуються широкою популярністю. Формати діяльності опрацьовані ще в ПНР не задовольняють їхніх культурних потреб. Ба більше, мігранти сприймають меншину як доволі консервативну спільноту, котра приділяє увагу переважно фольклору та історії, але не знайома з реаліями сучасної України.

У відповідь автохтонні українці закидають новоприбулим незнання локального контексту. «А ти коли приїхав до Польщі?», — це питання, яке постійно чують представники меншини від мігрантів, є символом непомітності їхньої багатовікової присутності на цих територіях.

Лунають також звинувачення у «недостатньому рівні українства». Як зазначає дослідниця, маркери ідентичності меншини можуть відрізнятися від тих, що мають українські громадяни. Наприклад, є різне ставлення до російської мови. Хоча більшість представників меншини знає історію та наслідки колонізації українських земель, часто вони критично ставляться до того, що деякі мігранти говорять у побуті російською.

«За часів комуністичного режиму контакти нацменшини з Україною були надзвичайно обмежені. Після здобуття незалежності взаємодія стала більш інтенсивною. Проте автохтонні українці є громадянами Польщі. Більша частина їхнього побуту пов’язана з цією країною. Вони не можуть дозволити собі часто їздити до України або стежити за всіма тамтешніми суспільно-політичними \та мистецькими трендами», — пояснює антропологиня.

«З іншого боку в Україні протягом десятиліть замовчувалися певні історичні епізоди. Лише в останні роки в публічному просторі почали говорити про Голодомор. Натомість теми операції “Вісла” чи українських етнічних земель за кордоном взагалі тільки мимохідь згадуються в підручниках історії. Не варто також забувати, що мігранти приїжджають до Польщі передусім, щоб заробити грошей. Вони тяжко працюють. У них може просто не бути часу та сил на ближче знайомство з тутешньою українською спадщиною», — додає Патриція Тшешинська.

Меншина та мігранти, безперечно, мають різні погляди на українську культуру. Однак це не означає, що ми не можемо співпрацювати у цій галузі. Прикладом, який доводить протилежне, є діяльність Фонду духовної культури пограниччя з Любліна.

Від священника до активіста

Фонд духовної культури пограниччя заснував у 2004 році отець Стефан Батрух — греко-католицький священник . Сам служитель походить з Помор’я, куди його родину переселили під час акції «Вісла». До Любліна він приїхав наприкінці 80-их років, щоб навчатися у семінарії. Пізніше став парохом місцевої парафії. Тоді ж і розпочав свою громадську діяльність.

Діалог через культуру. Як організація з Любліна будує мости між меншиною та мігрантами stefan batruh u korchmyni. foto nadano fondom duhovnoyi kultury pohranychchja 702x336

Стефан Батрух у Корчмині. Фото надано Фондом духовної культури пограниччя

У 1997 році отець ініціював перенесення з прикордонного Тарношина до Любліна старовинної церкви, чим врятував її від знищення. З 2004 організовує Європейські дні добросусідства — унікальну подію, котра об’єднує села, розділені польсько-українським кордоном. На час заходу його відвідувачі можуть вільно пересуватися поміж двома державами та брати участь у спільних богослужіннях, концертах і спортивних змаганнях. Крім того, отець активно популяризує постать Омеляна Ковча — українського священника, що духовно підтримував в’язнів концтабору «Майданек». У 2021 році у Любліні поставили йому пам’ятник. Важливу роль у цьому відіграв Стефан Батрух.

Діалог через культуру. Як організація з Любліна будує мости між меншиною та мігрантами stefan batruh na vidkrytti pamjatnyka omeljana kovcha. foto nadano fondom duhovnoyi kultury pohranychchja

Стефан Батрух на відкритті пам’ятника Омеляна Ковча. Фото надано Фондом духовної культури пограниччя

За сприяння співпраці між двома народами засновник Фонду духовної культури пограниччя отримав орден князя Ярослава Мудрого та премію «Людина польсько-українського примирення».

В останні роки у Стефана Батруха з’явився ще один напрямок діяльності. Він почав допомагати мігрантам з України. Хоча, як зізнається отець, ця сфера не є для нього цілковито новою.

«Ще у 2000-их роках у Любліні відкрили Європейський колегіум польських і українських університетів. На навчання приїхало сотні аспірантів-українців. Разом з ними ми реалізовували різні ініціативи. Наприклад, експедиції українськими місцями прикордоння. Багато хто починав цікавитися цієї темою та навіть займатися нею науково. Інші зізнавалися, що їхніх родичів переселили з Польщі, але у їхніх сім’ях ніколи про це не говорили. Отож, під час наших поїздок вони мали перший контакт з історією предків», — розповідає отець Стефан.

Сьогодні до Любліна приїжджає набагато більше українців, ніж 20 років тому. Серед них не лише аспіранти, але й студенти та заробітчани. Це люди з різними проблемами. Фонд духовної культури пограниччя намагається за можливістю допомогти усім.

Організація лобіює інтереси українців у Комісії громадського діалогу для підтримки інтеграції іммігрантів. Проводить безплатні курси польської мови, а також майстер-класи для професійного та творчого розвитку.

Фестиваль, що єднає

Найбільш масштабним проєктом фонду є фестиваль «Україна в центрі Любліна», що проходить з 2008 року.

«Назва фестивалю робить акцент на  важливості зв’язків між Любліном та Україною. Місцева влада активно співпрацює з українськими містами. Сюди приїжджає багато українців на роботу та навчання. У метафоричному сенсі Україна є в центрі Любліна, а не на периферіях. До того ж така назва притягує увагу, хоча й може здаватися декому контроверсійною», — розповідає отець Стефан.

Однак більшість мешканців не має негативних асоціацій з назвою події. Любліняни охоче відвідують захід та навіть долучаються до його організації. У проведенні події допомагає кілька десятків волонтерів. Серед них: мігранти, українці з меншини та навіть поляки. Така строкатість аудиторії не дивує, адже  програма заходу є надзвичайно багатою.

Діалог через культуру. Як організація з Любліна будує мости між меншиною та мігрантами konkert oleha skrypky na festyvali ukryina v centri ljublina 2018. foto nadano fondom duhovnoyi kultury pohranychchja

Концерт Олега Скрипки на фестивалі Укрїна в центрі Любліна 2018. Фото надано Фондом духовної культури пограниччя

Фестиваль презентує сучасну українську культуру в усіх її проявах: музика, література, кіно, фотографія, театр, живопис. Підкреслюється також етнічна різноманітність України. Кілька років поспіль на захід запрошують представників кримськотатарського народу.

Організатори надають перевагу молодим митцям. Багатьом з них  «Україна в центрі Любліна»  дає можливість вперше представити свою творчість закордонній публіці. Наприклад, у 2020 році відбулась презентація книги Марка Лівіна «Рікі та дороги». Твори автора ніколи не виходили в Польщі. Проте, завдяки вдалій промокампанії, на захід прийшло багато людей. Зокрема, працівники видавництва «Warsztaty kultury». Їм сподобалася книга, і вони вирішили видати її польською мовою.

Водночас фестиваль показує, що українці були віддавна присутні в місті. Обов’язковим елементом програми є квести та екскурсії українськими місцями. Крім того, проходять майстер-класи з народних ремесел та традиційного співу.

Ще однією місією «України в центрі Любліна» є активізація молоді з середовища мігрантів та нацменшини. У межах фестивалю проводиться літературний та фото конкурси. Натомість свої музичні обдарування можна продемонструвати під час вечорів української пісні.

«Різні елементи програми доповнюють себе навзаєм. Ми показуємо, що Люблін завжди був багатокультурним містом. Відтак місцевим мешканцям не варто боятися українців, які сюди приїжджають. Тим паче, що вони є носіями чудової сучасної культури. Натомість мігранти, коли знайомляться з місцевою українською спадщиною, починають почувати себе у місті більш комфортно. Вони бачать, що їм не обов’язково відмовлятися від власної ідентичності, аби реалізувати себе тут», — пояснює отець Батрух.

«Насправді у нас немає концепції, якої ми суворо дотримуємося. Щороку фестиваль виглядає трішки по-іншому. Просто ми даємо можливість взяти участь в організації фестивалю, кожному, хто має таке бажання. Тому й виходить така наповнена програма», — зазначає священнослужитель.

Формула успіху

Однією з осіб, яка знайшла своє місце у Фонді духовної культури пограниччя є Оксана Басараба. Дівчина приїхала до Любліна три роки тому на навчання у магістратурі. Зараз вона здобуває докторський ступінь з літературознавства та координує проєкти організації.

Як зізнається Оксана, коли вона потрапила до Польщі, то більше знала про діаспору в Канаді, ніж про тутешніх українців. Проте, контакт з меншиною, яка гуртується довкола греко-католицької парафії,  допоміг діячці адаптуватися у новій країні.

Діалог через культуру. Як організація з Любліна будує мости між меншиною та мігрантами stefan batruh ta oksana basaraba na prezentaciyi knyhy u tobi moye upodobannja. foto nadano fondom duhovnoyi kultury pohranychchja

Стефан Батрух та Оксана Басараба на презентації книги “У тобі моє уподобання”. Фото надано Фондом духовної культури пограниччя

«Певного разу у Польщі мене почали питати про Волинську трагедію, акцію “Вісла” та інші події. Я не знала, що відповісти, адже в Україні ці теми не вивчаються на уроках історії, хіба що тільки у вузьких наукових колах. Пізніше, співпрацюючи з Фондом духовної культури пограниччя, я почала цікавитися  тематикою польсько-українських стосунків. Дізналася, як про трагічні сторінки нашого минулого, так і про епізоди, що нас об’єднують. З одного боку  ці знання важливі для функціонування у польському суспільстві. З іншого збагачують мене як особистість», – розповідає дівчина.

Нещодавно організація отримала грант на реалізацію масштабного проєкту. У межах ініціативи заплановано проведення циклу майстер-класів, кілька конференцій про польсько-українську співпрацю у часі пандемії, молодіжний форум, табір для дітей та багато іншого. Оксана працює над організацією цих заходів і жартома зазначає, що тепер мусить ділити свій час між наукою та координацією проєктів.

Каже, що займатися громадською діяльністю її надихнув отець Стефан: «Це неймовірна людина. Досі дивуюся, як він стільки всього встигає. Як йому вдається поєднувати різні напрямки діяльності та залишатися автентичним у тому, що робить».

Ми поцікавилися в отця Батруха, чому він вирішив вийти за поріг церкви та заснувати власну громадську організацію.

«Я відкрита людина. Не люблю замикатися у власній бульбашці. У церкві я зустрічаюся лише з людьми, котрі належать до моєї конфесії. Натомість фонд дає мені можливість співпрацювати з українцями різної віри та поглядів», – говорить священнослужитель. Він  наголошує: «У кожній групі є хороші та погані люди. Слід об’єднуватися не довкола якихось ознак, а довкола спільних цілей».

Можливо, це і є формула співпраці між мігрантами та меншиною?

 

Текст: Іван КИСЛОЩУК

 

Текст створено в рамках ініціативи «Меншина і мігранти: спільні цілі, спільні дії», реалізованої в рамах Коаліції організацій меншин та мігрантів за підтримки програми «Активні громадяни – Державний фонд», що фінансується з фондів Європейського економічного простору (ЄЕП).

Діалог через культуру. Як організація з Любліна будує мости між меншиною та мігрантами komm loga 1

Оцініть це

Поділитися публікацією

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram
Email
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Наші партнери:

Fundacja Instytut Polska-Ukraina

Klub Ukraiński w Krakowie - Fundacja Zustricz

The Jewish Community Centre of Krakow

Salam Lab, Laboratorium Pokoju.

Szlachetna Paczka -Pomoc potrzebującym - ubogim, dzieciom, seniorom, chorym i niepełnosprawnym.

NIĆ. Kawiarnio-księgarnia.