Блог психолога: IT-сфера в Польщі – великі можливості чи власна пастка

By on 21 Листопада 2018 0

Сьогодні модно бути «айтішником». Солідна зарплата, вільні вакансії, швидке навчання, не потрібно закінчувати університетів, можливість емігрувати і подорожувати. Ніби усе так, як в найкращому сценарії. Але…

До кабінету психотерапевта ці люди приходять першими. Чому?

Найлегшим способом емігрувати (я зараз говорю про Польщу), якщо у вас немає Карти Поляка чи інших подібних документів, є  професія програміста.

З собою можна забрати наречену, нареченого або усю сім’ю. Виняйняти житло або взяти іпотеку і…працювати. Працювати багато. Які ж мінуси?

Монотонність роботи через два-три роки змушує задавати питання в першу чергу собі – що далі? Якщо є якісь можливості кар’єрного підйому чи розвитку, то це буде забирати вільний час для навчання. Бо зупинятись тут не можна. Як кажуть самі програмісти – «молоде і азартне покоління наступає на п’яти».

Добре, якщо ви один. Хоча і тут є підводні камені. Де, коли і як шукати соціуму, спілкування і налагоджувати особисте життя? Не усі айтішники – це замкнуті люди, яким комфортно лише з технікою. На зараз це уже швидше стереотип.

Гірше, якщо ваша сім’я страждає від постійного емоційного виключення. Бо проекти бувають різні. І графік, так би мовити, «гнучкий».

 «Я відпочиваю тільки тоді, коли їду в громадському транспорті, бо вдома потрібно включитись до дружини і дітей»,  – цитата.

 А найстрашніше, це коли обидва партнери працюють у тій самій сфері.

 «Ми бачимось 24 години на добу, не питайте, чого мені хочеться».

«Після роботи у мене лише одне бажання: впасти на канапу і тупити…»

«Я граю у віртуальному світі, тільки так можу переключитись…»

Другою проблемою вимальовується складна адаптація в самому колективі. А змінити роботу вимагає зміни карт побуту і всього, що за цим йде. Бо контракт напряму прив’язаний до документів.

10 причин, які заважають адаптації за кордоном чи сповільнюють її процес

Цікавий факт, що у кожній компанії є так звані «свої» тренінги для персоналу, у більшості для підвищення ефективності праці, і коли ми запропонували в одній із компаній провести інший, так би мовити, особистісний, то нам, звичайно, відмовили. Здогадайтесь, чому.

«Я відчуваю себе комп’ютером, якому потрібно тільки добре зробити свою роботу…»

«Ніхто навіть не зауважить,якщо я прийду чи піду на півгодини раніше чи пізніше».

«На роботі ми розмовляємо лише про роботу. Бачити цих людей після уже не хочеться».

Пройшовши три-чотири співбесіди, відповівши правильно (!) на чарівне питання «ким ви себе бачите через п’ять років», ви потрапляєте у зачароване коло нових можливостей, людей, способів життя. Не кожен буде до цього готовим. Головне, не втратити себе.

Пошук свого «Я», втрата ідентичності, проблеми у стосунках, відчуття «глухого кута», самотність, депресії і панічні атаки – найбільш «популярні» кити «модної» професії. Бережіть себе.

Дипломований психолог Лілія Андрєєва

Титульне фото: freepik

Тексти, опубліковані у рубриці «публіцистика» є приватю думкою авторів. Хочете поділитися своїми роздумами чи виразити свою точку зоро щодо певних тем на нашому порталі? Напишіть на redakcja@uainkrakow.pl.

Коментарі