Сьогодні модно бути «айтішником». Солідна зарплата, вільні вакансії, швидке навчання, не потрібно закінчувати університетів, можливість емігрувати і подорожувати. Ніби усе так, як в найкращому сценарії. Але…
До кабінету психотерапевта ці люди приходять першими. Чому?
Найлегшим способом емігрувати (я зараз говорю про Польщу), якщо у вас немає Карти Поляка чи інших подібних документів, є професія програміста.
З собою можна забрати наречену, нареченого або усю сім’ю. Виняйняти житло або взяти іпотеку і…працювати. Працювати багато. Які ж мінуси?
Монотонність роботи через два-три роки змушує задавати питання в першу чергу собі – що далі? Якщо є якісь можливості кар’єрного підйому чи розвитку, то це буде забирати вільний час для навчання. Бо зупинятись тут не можна. Як кажуть самі програмісти – «молоде і азартне покоління наступає на п’яти».
Добре, якщо ви один. Хоча і тут є підводні камені. Де, коли і як шукати соціуму, спілкування і налагоджувати особисте життя? Не усі айтішники – це замкнуті люди, яким комфортно лише з технікою. На зараз це уже швидше стереотип.
Гірше, якщо ваша сім’я страждає від постійного емоційного виключення. Бо проекти бувають різні. І графік, так би мовити, «гнучкий».
«Я відпочиваю тільки тоді, коли їду в громадському транспорті, бо вдома потрібно включитись до дружини і дітей», – цитата.
А найстрашніше, це коли обидва партнери працюють у тій самій сфері.
«Ми бачимось 24 години на добу, не питайте, чого мені хочеться».
«Після роботи у мене лише одне бажання: впасти на канапу і тупити…»
«Я граю у віртуальному світі, тільки так можу переключитись…»
Другою проблемою вимальовується складна адаптація в самому колективі. А змінити роботу вимагає зміни карт побуту і всього, що за цим йде. Бо контракт напряму прив’язаний до документів.
https://uainkrakow.pl/10-prychyn-yaki-zavazhaiut-adaptatsii-za-kordonom-chy-spovilniuiut-yii-protses/
Цікавий факт, що у кожній компанії є так звані «свої» тренінги для персоналу, у більшості для підвищення ефективності праці, і коли ми запропонували в одній із компаній провести інший, так би мовити, особистісний, то нам, звичайно, відмовили. Здогадайтесь, чому.
«Я відчуваю себе комп’ютером, якому потрібно тільки добре зробити свою роботу…»
«Ніхто навіть не зауважить,якщо я прийду чи піду на півгодини раніше чи пізніше».
«На роботі ми розмовляємо лише про роботу. Бачити цих людей після уже не хочеться».
Пройшовши три-чотири співбесіди, відповівши правильно (!) на чарівне питання «ким ви себе бачите через п’ять років», ви потрапляєте у зачароване коло нових можливостей, людей, способів життя. Не кожен буде до цього готовим. Головне, не втратити себе.
Пошук свого «Я», втрата ідентичності, проблеми у стосунках, відчуття «глухого кута», самотність, депресії і панічні атаки – найбільш «популярні» кити «модної» професії. Бережіть себе.
Дипломований психолог Лілія Андрєєва
Титульне фото: freepik
Тексти, опубліковані у рубриці «публіцистика» є приватю думкою авторів. Хочете поділитися своїми роздумами чи виразити свою точку зоро щодо певних тем на нашому порталі? Напишіть на redakcja@uainkrakow.pl.