Ці замітки – мої власні спостереження, як людини, що і сама є емігранткою. А також спостереження психолога, адже в роботі я зіштовхуюся з історіями, котрі переживаються досить боляче, коли людина на довгий період потрапляє в стан дискомфорту і страху, – пише Лілія Андрєєва в тексті для UAinKrakow.pl
Одразу зауважу, що не буває однакових причин для всіх. Та все ж є речі, котрі ми можемо зауважувати і виправляти. Отож, перше, на що варто звернути увагу:
- Внутрішні особливості людини: наскільки Ви сміливі, чи здатні ризикувати, як швидко приймаєте рішення, чи легко потрапляєте під чийсь вплив, чи знатні чимось жертвувати заради інших. Люди рідко приймають рішення про переїзд одноголосно. І в дітей теж є голос.
- Переїзд без мети. Типу «всі їдуть, і я спробую». А коли немає відповіді на запитання «навіщо?», при першій же невдачі (а вони бувають) виникає почуття жалю, самоїдство, порівнювання себе з іншими і, як наслідок, депресивний стан.
- Страхи. Вони є у всіх, але іноді вони блокують наші дії аж до панічних атак, психосоматичних симптомів і тп.
- Постійні озирання назад. Туди, де все було зрозуміло, зручно, терпимо. Загалом, вихід із зони комфорту – це не завжди про життя.
- Переконання «Ви зобов’язані». Якщо прийняти той факт, що ніхто Вам нічого не винен тільки тому, що Ви емігрант, то процес адапції значно спрощується.
- Озброювання тезою «З нашими краще не зв’язуватися». Зв’язуватися. Знайомитися. Навіть дружити. Не узагальнювати. Завжди знайдуться ті, хто допоможе. Безкоштовно.
- Уникання вивчення мови. Вона потрібна, якщо Ви хочете жити там, куди приїхали.
- Сором і страх пропонувати свої послуги, показувати себе, починати займатися тим, що вмієте. Ліпіть вареники, печіть торти, робіть манікюр і т.д. Критики завжди знайдуться, але і клієнти теж. Якщо це допоможе вам вижити на початковому етапі – вперед.
- Звинувачування себе і інших в прийнятті рішення переїхати. Це глухий кут. Впадання в агресію та цинізм забирає сили і веде в протилежну сторону. Агресіюкраще направляти на розвиток.
- Пошук ідеального місця, людей, законів, правил і т.д. Їх немає.
І на завершення, адаптація відчиняє двері в обидві сторони: те, що було проблемою, – або посилюється, або зникає.
P.S. Це дорога не в один кінець.
Лілія Андрєєва
Фото: Freepik