Shopping Cart
Ці історії переїзду українців до Польщі не залишать вас байдужими. Прочитайте їх nashi zakordonom 1024x600

Ці історії переїзду українців до Польщі не залишать вас байдужими. Прочитайте їх

Зміст

«Наші закордоном» – проект в соціальній мережі Instagram, який збирає історії українців з усіх куточків світу. UainKrakow підібрав для вас 3 особливих історії. Публікуємо їх так, як написали учасники проекту.

1. Роман: Так і уявляю, якби зараз в своїй фірмі написав заяву на звільнення, розірвав контракт оренди квартири, сказав би «пішло воно все до чорта, сім‘я важливіша»

Ці історії переїзду українців до Польщі не залишать вас байдужими. Прочитайте їх lCwzkl4ogMU

Рівно рік тому я отримую робочу візу в Польщу і скоро біжу з візового центру додому купляти квиток на автобус якийсь в міру найближчий час(в міру так шоб встигнути зібрати сумки і посидіти за чаєм з родиною).

Перед тим я їздив в своє село, відвідати свою бабцю і дуже боявся шо це можливо останній раз, коли я її бачу живою.

Я звільнився з великої ІТ-компанії, я мало кому розказував, шо переїжджаю жити в Краків, а кому і доводилось розказати то всі ваууукали і казали шо круто, я старався не подавати тої хвилі радості в своїх очах, але дійсно розумів: «Охх як це ж буде круто…» і дійсно.

Іміграція – це ж то про шо зараз, як мінімум, задумується кожен українець, велика частина відверто мріє про це і ставить за мету свого життя, і тут я в 23 роки цього добиваюсь, і навіть їду працювати не чорноробочим, а програмістом на хорошу зарплату з медичним страхуванням і контрактом. Польща – країна великої кількості лоукостів, дешевих машин, відкритих кордонів, шо може бути краще? Мені вічному мандрівнику так цього хотілось:)

Збираємся ми всі сім‘єю, пємо чай, прийшла моя дівчина, принесла печеня, мама шось спекла, ми рідко збираємся так за столом всією сім‘єю аж настільки широким кругом, хоча останнім часом – це стало частіше відбуватись. Позгадували історії з мого дитинства, як ми разом росли. Я провів в цьому домі все своє життя, я жив тут з батьками і мені так від тих спогадів тепло на душі стало…

Тут є вся моя родина: тато, мама, дівчина, обидві бабці, сестра, і трьохрічний племінник, який ше не усвідомлює, шо відбувпється цього вечора і просто по-дитячому регоче і тішиться бавлячись з своїм дядьком. Він завжди приходячи в нашу хату біг в мою кімнату і кричав «дядя, дядя», а вже завтра він прибіжить, постукає в двері, а там буде пусто… і так пусто і мені стало на душі, коли я взяв свою валізу і вже виходив з дому ідучи на таксі до вокзалу, я відчув шо шось явно втрачаю, втрачаю частинку себе.

Останні обійми мами, бабці, сестри… зі мною на вокзал поїхав тато, я так довго чекав того моменту іміграції: так вимріював, продумував, уявляв це життя, коли ти можеш в пятницю після роботи без всяких кордоів поїхати покататись по Альпах на вихідні, чи сісти на лоукост до Венеції, здавалось це вершиною щастя…
але стоїмо ми з татом на вокзалі, я дивлюсь в вікно на вечірнє місто в якому прожив все своє життя і питаю себе «чи варто воно цього всього?» Вже завтра я буду повністю один, самотній, вже ніхто не зайде до мене в кімнату спитати, як справи, ніхто не заставить поприбирати в кімнаті, нікому буде подарувати квіти на ранок 8-го березня, ніхто не прибіжить в кімнату з криками «дядя, дядя».

І знаєте… я й сам не знаю відповіді на це питання. Так і уявляю, якби зараз в своїй фірмі написав заяву на звільнення, розірвав контракт оренди квартири, сказав би «пішло воно все до чорта, сім‘я важливіша», взяв би квиток на найближчий автобус до Львова, і знову вокзал, і знову вид на вечірнє місто і знову питання в голові: «шо ж я роблю? чи є там життя в Україні? Ні освіти, ні медецини, ні банківської системи, ні пенсій, ні соц. гарантій, ні майбутнього для дітей»
І як тут вибирати?
І як тут бути щасливим?

2.Інна: Чомусь лише одиниці по-справжньому діляться тим, що відбувається насправді. А правда в тому, що більшість тобі тут не раді. І залюбки тобі скажуть “вали в свою Україну”, якщо тільки ти заперечиш щось.

Ці історії переїзду українців до Польщі не залишать вас байдужими. Прочитайте їх qGQMuCDnB9s

І знову привіт з Польщі. Мене звати Інна. Виросла на Київщині в місті Обухові. Отримала ступінь бакалавра в київському “виші” і відправилася підкорювати Польщу, в Катовіце, і здобувати омріяного магістра.

Але все ж, щось пішло не так. На жаль, ніхто не пише і не розповідає про те, наскільки поляки безвідповідальні. Замість жити в гуртожитку, як всі нормальні студенти, довелося за 10 днів знайти квартиру, бо в наданні кімнат моєму університету відмовили буквально за день до нашого приїзду.

Варто також відзначити, що українцям здають квартири дуже неохоче. Проте все ж знайшлися добрі люди, які винайняли помешкання для пари студентів з України. На цьому”пригоди” не скінчились. Благополучно дочекавшись 1 жовтня (тут так починається навчання), ми вирушили до ВУЗу. Дали вступну програму для всіх іноземців і відправили по домівках, попередньо роздавши всім план занять. Що побачили ми? Що навчання починається 28 жовтня. Якого біса?

Нічого не зрозумівши, звернулись до деканату і відповідь отримали лише через два дні, яка полягала в тому, що в цьому році не відкрився стаціонар і нас автоматично зарахували на “заочку”. Передати наш шок неможливо. Вступна кампанія в інші ВУЗи теж закрилася вже. Тому довелось лишитися. Як будь-яка позитивно- мисляча людина, я почала шукати роботу. Думала, це не складно. Я ж вже маю освіту, не погані знання. 4 мови. Мене з руками і ногами відірвуть. Ііі..не сталося як гадалося.

Я два місяці не отримую жодної відповіді. Абсолютно жодної. Вечірні істерики, і щодня по новій. Це я до чого.. всі пишуть, як їм класно за кордоном, як гарно живеться, навчається, працюється. Чомусь лише одиниці по-справжньому діляться тим, що відбувається насправді. А правда в тому, що більшість тобі тут не раді. І залюбки тобі скажуть “вали в свою Україну”, якщо тільки ти заперечиш щось. А ще, репутація українців тут залишає бажати кращого. І Польща – то ще не Європа. І рожеві окуляри сповзають самі собою.

 

3. Роксолана: Доходило навіть до абсурду, коли вони замовляли піцу і лишали мені недоїдки, і сміючись, кликали поїсти. Проте престижність моєї роботи була на „відповідному рівні”, на дверях висіла табличка з моїм іменем, можна сказати що престижність на цій табличці і закінчувалась

Ці історії переїзду українців до Польщі не залишать вас байдужими. Прочитайте їх 8jCc4AaZS c

Привіт! Мене звати Роксолана, мені 21 рік, походжу з маленького села, неподалік м. Збаража, Тернопільської обл., зараз проживаю в історичному Кракові. Хотіла б поділитись з вами своєю історією, яка за 4 роки вже не маленька ?, і звичайно, пролити світло на систему навчання і працевлаштування. Тому летс го. ??

Мій переїзд з України, напевно, почався так як і всіх студентів Польщі. Після бурхливих суперечок з батьками і звичайно тодішніх подій в Україні 2014,
ми знайшли людину, яка займається рекрутацією студентів. Оскільки я була повністю домашньою і єдиною дитиною в сім`ї, тому вибрали університет відносно не далеко до дому, а саме Університет Інформаційних технологій і Менеджменту в м. Жешув.

З повним ентузіазмом і великими рожевими окулярами, через які не просвічувався навіть екран телефону ?, я поїхала на навчання. Та життя швидко показало хто є хто, і щоб чогось досягнути, треба тяжко працювати, та перші не здані екзамени швидко повертають в реальність. Скажу чесно, що всі балачки що тут дуже легко, і я знаю мову, тому що фірма написала мені, що в мене сертифікат на б1, нісенітниця!

Ви платите гроші фірмам за те, що вони від вашого імені просто контактуються з університетом, і всі ці тести на б1, може з великим зусиллям можна назвати а2 рівнем. Це повністю шахрайська схема і вимагання грошей за ніщо, тому ви спокійно може самі поїхати і вибрати університет, адже в кожному університеті є людина, яка розмовляє українською або ж російською.

Моєю мрією завжди було працювати в університеті, на другому курсі мені вдалось влаштуватися практикантом в Інститут розвитку персоналу при нашому університеті, мій менеджер була дуже мила і добра жіночка. Та, звичайно, я розуміла, що просто після практики мене на роботу ніхто не візьме, а впертості в мене хоть відбавляй, я почала приходити на практику і працювати понад години.

Коли я закінчувала практику, наш Ректор прийняв рішення розформувати інститут, та тут мені знову пощастило, і мені запропонували стажування в сусідньому відділі працевлаштування і практик. Скажу чесно, атмосфера панувала тут не найкраща, те що я була єдиною українкою давалося взнаки, і кожного разу як було щось не так, винна була я, губились документи, а потім якимось дивним чином знаходились в мене на столі, хоча я жодного відношення до них не мала. Рахувався кожен раз, коли я виходила в туалет або по каву, адже зробити собі каву в нас в кабінеті ( в нас була кавоварка) мені як чорній людині не було дозволено, директорка кожного тижня викликала мене до себе і казала, що така людина не може працювати тут, і щоб я негайно йшла на мовні курси (хоча польську знала я вже дуже добре, на той час в мене була карта поляка, і успішно пройдений екзамен в ужонді воєводському на польське громадянство). Доходило навіть до абсурду, коли вони замовляли піцу і лишали мені недоїдки, і сміючись, кликали поїсти. Проте престижність моєї роботи була на „відповідному рівні”, на дверях висіла табличка з моїм іменем, можна сказати що престижність на цій табличці і закінчувалась ?. Та скажу вам, що через все це треба пройти, і все витерпіти, і так я закінчила навчання, захистила бакалавра, в найпершому терміні, який тільки був, звільнилася з роботи.

Прийняла рішення що хочу йти  далі і кардинально змінити своє життя.
Вирішила переїхати в Краків, успішно здала вступні екзамени в Краківському економічному університеті. Тепер я студентка магістратури, факультету Міжнародних відносин, на спеціальності International business, на англійській мові ??. Зараз працюю в приватному американському банку Brown Brothers Harriman. І щодня я дякую Богу, за цей досвід, за те, що змогла через все це пройти, і пережити.

Хочу сказати всім, що ніколи не потрібно падати духом, вірити в краще, і завжди йти вперед, і пам’ятайте, мрії здійснюються.

Ольга Менько

Головне фото: соціальна мережа Instagram

Оцініть це

Поділитися публікацією

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram
Email
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наші партнери:

Fundacja Instytut Polska-Ukraina

Klub Ukraiński w Krakowie - Fundacja Zustricz

The Jewish Community Centre of Krakow

Salam Lab, Laboratorium Pokoju.

Szlachetna Paczka -Pomoc potrzebującym - ubogim, dzieciom, seniorom, chorym i niepełnosprawnym.

NIĆ. Kawiarnio-księgarnia.