Shopping Cart
Блог редактора: Батька знайшли побитим мало не до смерті в канаві, вона поїхала його рятувати zhinka

Блог редактора: Батька знайшли побитим мало не до смерті в канаві, вона поїхала його рятувати

Зміст

Я знайомлюся з людьми. Часто вони розповідають мені історії. Іноді – відповідають на запитання. Ті, яких я не задала. Але над якими постійно думала. Та й, мабуть, не одна. Тому я вирішила в цьому блозі розповідати про людей. Їх мрії і реалії. І їх емігрантську долю. Сьогодні – про Ірину, з якою познайомилася у Варшаві.

Я сиділа за столиком в Макдональдс і вечеряла. До мене підійшла жінка і запитала польською мовою, чи можна присісти. А потім, дивлячись кудись повз мене, сказала: “я замовила, стою, чекаю, а вони не несуть мою їжу,  мабуть, вони про мене забули”. Не знаю чому, але в той момент подумалалося про те, що вона могла бути українкою. Коли хтось щось зробить не так, а некомфортно – тобі. Та жінка мала довге чорне волосся, з-поміж якого вже проглядала сивина. І втомлені очі. Я не могла зрозуміти – скільки ж їй років?

Потім за столик підсіла її подруга, вони почали говорити українською і… я вирішила познайомитися. Чорняву жінку було звати Ірина. Вона на зарабітках у Польші вже більше 15 років. Все почалося, коли їй було 18. Батька знайшли побитим мало не до смерті на дні канави. Ірина поїхала його рятувати. Заробляти такі потрібні для того, щоби батько вижив, гроші.

Влаштувалася мити посуд в ресторані. Працювала по 12 а то й 14 годин. Спочатку ноги пухли від постійно стоячої роботи. Потім звикла. Каже, що тепер їй весь час мити посуд – не важко. Єдине, має лише один вихідний в тиждень. Але одразу додає, що хазяйка хороша. І коли заболів зуб, то вона її відпустила до лікаря. Тому Ірина сьогодні тут із подругою змогла побачитися. Вона вже працює в одному закладі кілька років, роботу міняти не хоче. В Україну повертатися – теж.

“Тут якось… спокійніше. Навіть коли я йду по вулиці і не маю жодних грошей у кишені – мені не страшно. Знаю, що нічого поганого зі мною не станеться”.

Ірина додала мене у вайбері. Сказала, що давно хотіла потрапити у Краків і що тепер, коли вже є до кого їхати, якось вона візьме вихідні і приїде. Але мені здається, що ні.

Ольга Менько

Головне фото: Freepik

Оцініть це

Поділитися публікацією

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram
Email
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наші партнери:

Fundacja Instytut Polska-Ukraina

Klub Ukraiński w Krakowie - Fundacja Zustricz

The Jewish Community Centre of Krakow

Salam Lab, Laboratorium Pokoju.

Szlachetna Paczka -Pomoc potrzebującym - ubogim, dzieciom, seniorom, chorym i niepełnosprawnym.

NIĆ. Kawiarnio-księgarnia.