Досить часто до мене звертаються пригнічені українці, яким було «відмовлено» у виконанні їхніх очевидних прав, а деколи і обов’язків.
«Мені відмовили в реєстрації», «мені відмовили в реєстрації автомобіля» – це настільки недоречно, оскільки зареєструвати себе, чи автомобіль за місцем проживання – обов’язок а не право.
Польські чиновники – невігласи спроможні «відмовити» в усьому: не реєструють, не приймають до лікаря, не дають ПЕСЕЛЬ, не дають свідоцтва про народження, не приймають дітей до школи і таке інше.
Однак проблема полягає в тому, що (а це хутенько в розмові з’ясовується) вони не «відмовляють» а просто або верзуть, або крутять носом. Бо іноземці з ними не «владнують адміністративну справу» а вдаються до порожніх балачок.
Приходить загуканий іноземець до королеви (я тут найважливіша, я – влада) і щось собі мимрить під ніс. Ламаною польською, наприклад. А пані, якраз, має бажання напитися кави, потриндіти з колегою або власне хоче вийти додому. А, либонь, голова болить, працювати не хочеться. І приходить той іноземець і щось хоче. Мозок треба напружити, відірватися від солодких лінощів. У такій ситуації чиновник (будь-який, майже кожний, включно з поліціантами) спершу має на меті здихатися клієнта, бо це завжди означає більше часу для себе.
Власниці магазину гроші трапляють з кожним задоволеним покупцем. Чиновнику? Найкращий день то такий, коли ніхто ні з чим не припереться. А зарплата наприкінці місяця таки припереться. Заляканий іноземець, який не знає ні мови, ні законів і завжди можна зробити з нього дурня – мішень просто ідеальна. Годі скоса на нього зиркнути, закотити очі і відразу тікає. Не накричить, скарги не напише і завжди буде можна перекрутити його слова, коли вже, доведений до ражу, знайде кабінет до начальника і розкаже про неуцтво пані з горнятком кави.
Так було завжди. Теж з польськими клієнтами, хоча ті набагато за українців більш пискаті. І тому, 1960 року, законодавець запровадив кодекс адміністративного провадження. Один з його провідних принципів – письмова форма адміністративного провадження. Якщо заявник щось хоче, він має написати заяву і чекати на її розгляд. Чиновник розглядає і має дати письмову відповідь, яка не є просто любовним листом довільної форми а має бути адміністративним актом. Рішенням. Рішення може бути оскаржене і треба його обґрунтувати чинними законами. Тобто в рішенні ніхто не напише, що йому здається, а якось напружиться, закони перевірить. Бо якщо заявник оскаржить і буде в рішенні вищої інстанції написано, що нижча править теревені, то автор такого рішення може скуштувати дисциплінарного провадження.
ВІДМОВА – то адміністративний акт, на письмі, який можна показати юристу і який можна оскаржити до вищої інстанції а згодом до адміністративного суду. «Усна відмова» то лише тинди-ринди, які нічого не означають і з якими немає що зробити, можна тільки побідкатися.
Хочеш досягнути результату в адміністративній справі? ПИШИ ЗАЯВУ! Кодекс адміністративного провадження не передбачає жодної особливої форми для більшості заяв і не можна нікому відмовити через неправильну форму заяви.
Пшемислав Ліс Маркевич
Головне фото: Freepik