«Колективи бувають різні, і я засвоїла дві речі: якщо будеш багато і без прохання допомагати, то вилізуть на голову, а якщо кличуть після зміни на пиво – значить подружились», -розповідає одна із українок, яка працювала офіціанткою.
Дуже популярною серед студентів є робота офіціантом чи барменом. І якщо друга вакансія потребує вмінь та досвіду, то для першої зазвичай вимагається санітарна книжка та бажання.
У Кракові ресторанів, кав’ярень та інших подібних закладів величезний вибір на будь-який смак, і працівники там потрібні завжди. Ми поспілкувалися з кількома дівчатами, які мають подібний досвід, аби дізнатися всі тонкощі роботи офіціанткою. Можливо, ці історії змусять вас посміхнутися або викличуть ностальгію. Можливо, стануть в нагоді, якщо ви шукаєте роботу. Або ж просто допоможуть дізнатися про всю цю «кухню» зсередини.
Богдана, 20 років. Про дивакуватих клієнтів, розлитий на спідницю суп та підвищення
Я була на другому курсі навчання і дуже хотіла заробляти сама, тому і почала працювати офіціанткою. Спочатку було соромно говорити, я завжди ніяковіла, коли казала щось неправильно. Та незважаючи на це, була старанною і наполегливою, швидко вчилась на власних помилках і якимось чином за рік «дослужилася» до старшої на зміні.
З колективом важко в тому плані, що часто шукають нових працівників, часом вони нам не підходять, а часом їм не подобається політика ресторану. Але я ніколи раніше не могла подумати, що нові працівники вважатимуть мене полькою, адже акцент зник, як і мовний бар’єр.
Я стала сміливою, організованою, відповідальною. Ця робота дала мені можливість спілкуватися іспанською, не забувати її. Люблю говорити з туристами з Іспанії і бачити їх здивовані обличчя, коли вони розуміють, що до них говорять рідною мовою за тисячі кілометрів від дому.
Є і дивакуваті клієнти: жіночка з блакитними віями, яка завжди замовляє одне і те ж саме, сідає на одне і те ж місце; старший пан, що рифмує для мене компліменти; одна затята вегетаріанка, що постійно перепитує всі складники і може вивести з себе навіть дуже врівноважену людину. Як тільки вона з’являється на горизонті, всі біжать до роботи, аби тільки її не обслуговувати.
До нас приходять клієнти з собаками і ми завжди біжимо наввипередки, щоб запропонувати їм воду і погладити улюбленця. Я мала нагоду двічі поспілкуватися з безхатьками, що просили переночувати в ресторані, але мій вигляд не викликав у них страху, тож доводились викликати поліцію. А ще, пригадую, як в перший місяць роботи допомагала на банкеті і треба було подати кожному гостеві суп. В найвідповідальніший момент вилила бульйон старшій пані на спідницю і відтоді ненавиджу подавати супи.
Насправді, я довгий час вже хочу звільнитися, адже виснажуюсь морально та фізично, відповідаю за кожну помилку працівників. Мені не подобається ставлення керівництва закладу до персоналу, адже він несправедливо ділить обов’язки між нами. Я щиро радію, що маю такий досвід, але треба рухатись далі, бо я хочу більшого, ніж бути старшою на зміні.
Юлія, 22 роки. Про терпіння, важкий графік та сервірування столів до сніданку
Як правило, студенти-першокурсники знаходять роботу, щоб стати самостійними і заробляти гроші на власні потреби. От і я на першому курсі навчання пішла працювати офіціанткою при «шведському столі» в готелі.
Найважче було поєднувати все і одразу: прокидатися, коли на вулиці ще зовсім темно і бігти на роботу першим автобусом (я подавала сніданки), з роботи спішити на навчання, а інколи після занять знову повертатися на роботу.
Для студентки першого курсу це був справжній вихід із зони комфорту. З позитивних моментів варто зауважити те, що така робота дає можливість спілкуватися з людьми різних національностей.
Хтось з гостей о 6 ранку скаже «Bonjour!», хтось «Buon giorno!» – такі приємні дрібниці змушували посміхатися. На мою думку, найголовніше в сфері обслуговування – терпіння, адже люди бувають різні. Траплялося й розбивати тарілку. Кожен офіціант хоча б раз в своєму житті розбивав тарілку, чи не так?
Єлизавета, 19 років. Про вихід із зони комфорту, сором’язливість і мовний бар’єр
Так вийшло, що я почала працювати офіціанткою одразу, як приїхала на навчання до Польщі. Було дуже важко через мовний бар’єр і мою сором’язливість, адже потрібно постійно спілкуватись із незнайомими людьми англійською чи польською.
До нас в ресторан частіше заходять іноземці, ніж самі поляки, і я багато чому від них навчилася: вони невимушені, говорять про різні речі просто так, посміхаються.
Одного разу чоловік без усіляких запитань розповів мені про своїх онуків, йому приємно було поділитись щастям із зовсім незнайомою людиною, для мене ж такі ситуації були дивними. Минуло трохи часу, мені це сподобалось, я змінилась і стала відкритою до людей, навчилась легко починати розмову першою.
В колективі мені некомфортно. Люди не завжди хороші, але це не суттєво. Раніше боляче сприймала критику, тепер стараюся на цьому не зациклюватися. Звісно, це тимчасова робота, але я дуже ціную такий досвід.
Катерина, 20 років. Про низьку зарплатню та постійну роботу без вихідних
Офіціанткою я працювала майже рік, адже знайти іншу роботу було важко, а жити за щось треба.
В тій піцерії, як не дивно, українців працювало більше, ніж поляків. Адаптувалась я легко, з часом стала досвідченою, а персонал постійно змінювався. Мені платили 5 злотих за годину, але завдяки чайовим заробіток був непоганий.
Звісно, потім я хотіла звільнитись, але ставку підняли. Працювала багато, проте мене все одно просити вийти на роботу у вихідні дні і під час польських свят, коли всі виїжджали додому… Я втішала себе тим, що на Новий рік чи влітку довше побуду вдома, але і під час літніх канікул мене відпустили тільки на тиждень, а на новорічні свята взагалі залишилась працювати без вихідних. Після цього я звідти пішла.
Мар’я, 20 років. Про ставлення до колективу і повагу до професії
Було важко, бо досвіду такої роботи я не мала.
Колективи бувають різні, і я засвоїла дві речі: якщо будеш багато і без прохання допомагати, то вилізуть на голову, а якщо кличуть після зміни на пиво – значить подружились.
Важливо бути відкритою до людей, багато спілкуватися і знайомитися. Моє ставлення до офіціантів і взагалі цієї професії дуже змінилось, з’явилась ще більша повага, бо точно знаєш, як це виглядає зсередини.
Катерина Банар
Титульне фото: Freepik