«Та йдіть ви в сраку. Обібрали мене до нитки і спати тепер ще й не дають», — думав, засинаючи, герой цієї історії. Але краще нехай він про все розповість сам.
Після чотирьох насичених днів у Варшаві я нарешті їхав в автобусі «FlixBus» до Кракова, де ввечері свій грандіозний концерт відіграє Оззі Осборн.
Надворі був вівторок, 26 червня. Поряд зі мною сидів худорлявий азіат, на моїх колінах лежав доволі щільно зібраний рюкзак. У кишені я нащупав документи, запальнички, краплі для зняття почервоніння очей…
А де гаманець? Бісів «гад» залишився у Варшаві.
«Починай панікувати, братан», — взялися за діло голоси, що вже кілька років живуть у мене в голові.
Проте я не почав.
«Виходу нема, будеш якось імпровізувати».
***
На автовокзалі в Кракові мене зустріла знайома. Вона розповіла, яким чином дістатися до Tauron Arena та дала мені 50 злотих, яких було б достатньо, щоб не померти від голоду та спраги.
До арени я вирішив іти пішки, щоб трохи розгледіти місто. До того ж, я добре пам’ятав напутнє слово свого друга: «Будь обережним у Кракові… Це тобі не Варшава, там багато контролерів в автобусах».
Рухаючись до місця призначення, я витратив 6,5 злотих на пиво та воду, і тепер у моїй кишені залишалося 43,5.
«Більше і не потрібно», — посміхаючись думав я.
Це було великою помилкою. Дуже великою. Кляті організатори концерту змусили заплатити 50 злотих за зберігання рюкзака. З ним на Impact Festival пускати відмовилися навідріз (хоча всередині було чимало людей з рюкзаками).
(Дякую українцям, які доклали мені 10 злотих, щоб я побачив та почув Оззі Осборна).
Коли безумство, яке влаштував Оззі, завершилося, на годиннику було близько 23-ї години. Це означало, що попереду ще більше доби перебування в цьому історичному місті. Більше доби з трьома злотими в кишені.
Близько 90 хвилин було «поховано» на шлях до вокзалу (я вирішив, що найкраще ніч провести там, оскільки на дворі холоднішало з кожною секундою). Знайшовши зручне місце на підлозі біля розетки, я всадив свою сраку і почав тішитися зробленими на концерті фото та відзнятими там відео.
Після двох годин такого відпочинку мої очі почали закриватися, а тіло поступово сповзати. Я вже не сидів, а напівлежав посеред вокзалу. Така моя поза надихнула ще кількох олдскульних польських «металюг», і вони собі теж вирішили «задрімати» на землі.
Згодом охоронці змусили переміститися мене на металеві крісла (олдускульних «металюг» уже не було), додавши, що спати на вокзалі в жодному разі не можна. Проте я знову закуняв. І мене знову збудили, цього разу додавши, що «пан веде себе не гідним чином».
«Та йдіть ви в сраку. Обібрали мене до нитки і спати тепер ще й не дають», — думав я, засинаючи.
Збудивши мене втретє, чоловіки у формі досить впевнено, проте не грубо, натякнули, що мені краще піти з вокзалу. Вибору не було.
На дворі світало і холод стояв нестерпний. Я помирав з голоду і жахливо хотів пити. 0 7 ранку (а може й о 8) запрацював один із супермаркетів. Там я витратив 2,5 зі своїй 3,5 злотих, тим самим поповнивши запаси питної води.
Збадьорившись та відчувши сонячне тепло, я пішов гуляти. Вояж містом затягнувся орієнтовно на 10 годин, упродовж яких, мені якогось дідька постійно хотілося спати.
Я спав на березі Вісли, спав, сидячи на лавках у скверах, спав у храмах, складаючи руки до купи, ніби я молюся.
Коли закінчилася вода, мені доводилося просити її в людей. Дві милі дівчини навіть пропонували дати мені грошей, проте я не взяв, оскільки не розумів, яким чином зможу їх повернути.
Час ішов, а я все блукав цим магічним містом, відчуваючи, як замість смертельної втоми, моє тіло наповнює якась скажена енергія. Телефон показував, що я находив вже 24 кілометри. А бажання зайти в ще якусь вузеньку вуличку не полишало мене, змушуючи продовжувати рух.
У підсумку, за дві години до від’їзду, я повернувся до вокзалу, підключився до безкоштовного вай-фаю, оновив свій iOS до останньої версії та налаштував ApplePay ( спосіб замінити кредитну карту власним телефоном. Чудова функція, якщо забув гаманець удома або у Варшаві), зайшов у супермаркет та накупив цілу купу їжі для 17-годинного повернення додому.
Так, я міг зробити це раніше, міг не спати на вокзалі та біля річки, міг би не бомжувати поблизу церков та не відбирати в голубів булочки (і таке «збочення» теж було).
Але тоді мені б не було чим поділитися з вами. У вас не було б змоги розкритикувати дурнуватого «писаку» з Луцька або ж похвалити цього дивного хлопчину за його подорож.
Краків, ти показав мені Оззі та стародавню велич Європи. За це я тебе любитиму і розповідати про тебе в усі свої наступні роки.
Текст та фото: Руслан Пилипчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щомісячні витрати в Кракові. Скільки?